Професійна розмова про медіа: відповідальність за зміни у суспільстві
У Києві, у готелі «Хілтон», відбулася IV National Media Talk (NMT) – національна конференція фахівців, що вже стала традиційною конструктивною і відвертою розмовою медійників про виклики, які стоять перед українською медійною спільнотою, про реформу Суспільного, про закони, без яких неможливий розвиток інформаційного сектору, та про контент, що змінює журналістів і громади. Фахівці обговорили, як змінювалася українська журналістика, як вона відображала настрої українського суспільства, як проходила через складні етапи, а також спробували розібратися, як медійникам рухатися далі.
Цьогорічний NMT – це 13 годин дискусій, близько 200 учасників та спілкування з колегами,з якими не могли побачитись раніше через пандемію ковіду і за офлайн спілкуванням з якими вже так скучили! На запрошення організаторів участь у заході взяла і авторка цих рядків – головна редакторка нашої газети Наталя Звориіна.
Захід відкрили Джилліан Маккорман, директорка Інтерньюз Нетворк, та Сюзан К.Кутор, виконуюча обов’язки директора Регіональної Місії Агентства США з міжнародного розвитку в Україні та Білорусі.
«Ми зібрали стільки експертів та журналістів тому, що нам потрібно поговорити. Перед нами стоїть чимало викликів», – зауважила Джилліан Маккормак. Вона також зазначила, що цьогорічна конференція присвячена аналізу стану України, ролі медіа як каталізатора розвитку громад, а також – суспільного мовлення.
«Я оптимістка щодо майбутнього України», – зазначила Сюзан К. Кутор, позитивно оцінюючи ситуацію з медіа в нашій країні.
Спеціальною гостею нинішньої національної конференції стала науковиця у галузі соціоекономіки, демографії та економіки праці, докторка економічних наук, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України Елла Лібанова.
Як трансформувалося українське суспільство упродовж 30-ти років незалежності України і як на це вплинули медіа, як відреагував медіабізнес на пандемію та якого контенту чекатимуть у майбутньому українці, – про це докладно розповіла учасникам конференції пані Елла Лібанова. Зокрема, вона визначила основні чинники – переломні моменти розвитку українського суспільства, які змінили його за роки незалежності: власне проголошення незалежності; війна (інформаційна війна, яка спричинила фізичну); ковід та, як наслідок, психологічні зрушення, які відбулися.
«Українці стали набагато більше самодостатніми. Ми вже не так думаємо про те, як хто нас оцінить. Більше орієнтуємося на внутрішню самооцінку, – відмітила пані Елла Лібанова.- Ми сьогодні переживаємо часи інформаційної прогалини. Єдиним надійним джерелом інформації про суспільство є перепис населення».
«Війна змусила нас об’єднатися і зрозуміти, що ми є українцями, що ми є нацією гідною. До речі, мені сподобалося на параді (до Дня Незалежності України.- авт.), що почали говорити не про встановлення української державності, а про відновлення. Як на мене, це дуже важливий імпульс, який має дійти до кожного. Ми не 30 років тому з’явилися як держава на світовій мапі, і як нація на етнічній мапі»
Хвилиною мовчання у пам’ять про Георгія Гонгадзе розпочалася секція «Медіа 2021: суспільна роль, виклики та перспективи». Минув вже двадцять один рік від дня зникнення засновника і першого головного редактора інтернет-видання «Українська правда».
Реалії журналістського та медійного середовища змінилися, чим воно живе зараз, а що залишилося ще від часу зникнення Георгія, обговорили учасники панельної дискусії. Який вплив мають медіа на розвиток українського суспільства сьогодні? Чи є розвиток digital середовища чинником, що докорінно змінює правила гри, та якими ці правила будуть завтра? Свобода слова, відповідальність медіа чи національна безпека: що є актуальнішим в сучасних умовах та яку роль має грати держава? Чи відчувають медіа зовнішній тиск та хто є його джерелом?
Про медіа у розрізі 2021 року говорили спікери – практики, експерти і змінотворці.
«Чому анонімні телеграм-канали популярні та почали бути важливим джерелом інформації? Бо в повітрі витає відчуття, що від нас щось приховують. У суспільстві є тотальна недовіра», – Роман Вінтонів, «Телебачення Торонто». Роман Вінтонів про клікбейт: «Якщо я зараз почну кричати в мікрофон, у режисера на пульті буде одна пряма високочастотна лінія. Так для мене виглядають зараз медіа – це крик». «Якщо ти пропагандист, то ти не можеш бути журналістом».
«Унікальним в українських медіа є серіальна реальність та неймовірна роль анонімних телеграм-каналів….Ми всі живемо в серіалі «Слуга народу», який знімається й далі, бо в нас країною керують продюсери. Їм потрібно створювати інформаційні приводи, змінювати героїв, учасників цього серіалу. Ми є дещо заручниками цієї ситуації», – Севгіль Мусаєва, «Українська правда».
«В Україні політично-ідеологізовані ЗМІ мають просту, легку, але обмежену аудиторію…. Проблема, що зі сторони ЗМІ майже нульова довіра до влади. Щоби влада не намагалася зробити, вона натикається на недовіру й одразу відторгнення. Тут у влади великий виклик, якщо вони ще хочуть – не скажу регулювати – хоча б почати розбиратися, що відбувається в ЗМІ, то треба вибудовувати цю довіру», – Борис Давиденко, LIGA.net.
«Суспільство, яке не цікавиться реальністю, хворіє на емоційну булімію», – Юлія Мостова, «Дзеркало тижня».
o «Ми повернулися у епоху темників. Дуже зросла роль політтехнологій», – Наталія Лігачова, «Детектор медіа».
Другий день національної розмови про медіа National Media Talk розпочався захопливою розмовою про те, чи можуть медіа ініціювати позитивні суспільні зрушення.
Під час розмови «Контент заради змін. Як медіа можуть ставати ініціаторами позивних суспільних зрушень?»учасники заходу спробували розібратися:
Чи можуть медійні проєкти мати на меті ініціацію або підтримку суспільних змін? Чи не конфліктують медійні ініціативи, направлені на впровадження зміни, з природною функцією медіа? Як вимірювати успіх таких проєктів? Що є запорукою досягнення змін, заради яких медіа ініціює такі проєкти? Як проєкти, що впроваджують суспільні зміни, змінюють самі медіа та їх стосунки з аудиторією? Медіа впливає на суспільство, чи суспільство провокує зміни, які змінюють контент? Про це дискутували з Анастасією Руденко (онлайн-видання «Рубрика» та «Східний варіант»), Ангеліною Ломакіною ( «Детектор медіа»), Ольгою Айвазовською (проєкт «Нові лідери»), Оксаною Моспанюк (радіостанція «Західних полюс»), Олександром Швецем, (Харківський пресклуб), Юлією МакГаффі (медіахолдинг НВ).
Чи реальним виміром успіху ЗМІ є офіційно зафіксована кількість передплатників чи послідовників видання? І як її вимірювати? З таким питанням звернувся до учасників заходу Олександр Швець. Авторка цих рядків підтримала думку щодо застарілості такого інструментарію. Адже сьогодні кількість читачів, зокрема, друкованого видання значно перевищує офіційну статистику. Бо українці прагнуть якісного інформаційного забезпечення, але не можуть виділити кошти, зокрема, на передплату друкованих видань, і змушені послуговуватись одним примірником на кілька родин. В умовах інформаційної війни, коли на багатьох територіях України, а таке ще доволі часто трапляється, просто відсутнє українське медійне слово, особливої ваги набуває суспільна( читай, державна) підтримка якісних засобів масової інформації і комунікації.
Дискусію продовжила тема «Закони, які нам потрібні. Яких змін потребує медійне законодавство, і як вони вплинуть на відносини медіа, влади і суспільства?».
Панелісти у гаряче обговорили, чи відображає сучасне медійне законодавство реальний стан та потреби українських медіа, чи потрібно регулювати усіх гравців ринку, у тому числі онлайн та стримінгові платформи, якими мають бути пріоритети регулювання та як їх поєднувати.
«Чи є небезпека в регуляції будь-якого медіа? Є! Саме тому потрібні закони, які визначають межі, за які держава не може заходити, які чітко регулюють, що є сприйнятним в цій державі і в цьому суспільстві, а що є неприйнятним», – Микита Потураєв, народний депутат, Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Обговорюючи тему, авторка цих рядків зазначила про необхідність встановлення законодавчих запобіжників, які б не залишили, зокрема, чиновникам і посадовцям можливості не виконувати Закон України, як це сталося із «Законом про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ у Запоріжжі, коли за порадою керівника юридичної служби Запорізької обласної ради Єгора Мороза, мовляв, цей закон не має штрафних санкцій, тож його можна не виконувати, депутати цинічно знищили єдине в нашій області українськомовне видання регіонального рівня із 105-річною історією – газету «Запорізька правда». Експерти зійшлися на думці, що така ситуація характеризує певним чином морально-етичний бік депутатів обласної ради. А народний депутат Микита Потураєв зацікавився таким випадком і заявив, що неодмінно обговорить цю ситуацію на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
В ході конференції учасники заходу також обговорили питання, як і завдяки яким механізмам у сучасних умовах медіа можуть монетизувати якісний контент; про індекс медіа грамотності, зокрема, що високий рівень відмічають лише 8% учасників дослідження, яке провели експерти «Детектор Медіа», а суб’єктивні оцінки власного рівня медіаграмотності трохи вищі за його фактичний рівень; про виклики та переваги штучного інтелекту(ШІ), про те, через скільки років медійників замінять нові технології, і чи можлива свобода слова за умови розвитку ШІ.
На конференції українські медівники заявили і про свою солідарність із білоруськими колегами. Програму підтримки білоруських журналістів презентували Андрій Кулаков, Інтерньюз-Україна, та Борис Горецький, Білоруська асоціація журналістів.
«28 представників білоруських медіа знаходяться за гратами… Ми не хочемо стати частиною російського медіаринку. Щоб цього не сталося, важливо продовжувати свою роботу», – Борис Горецький.
Підбиваючи риску розповіді про цю відверту розмову фахівців,зауважу, що вона на часі і потребує подальшого розвитку. Адже вплив медіа на наше суспільство залишається потужним і самі медівники мусять нести відповідальність за ті зміни у суспільному житті, які спонукають і підтримують.
Наталя Зворигіна, головна редакторка
