Родина Сокоровських – 61-річний Валерій та його 83-річна мати Надія – пережила бойові дії у Слов’янську у 2014 році, вдруге евакуювалася під час повномасштабного вторгнення в Михайло-Лукашеве в Запорізькій області, а на початку 2026 року змушена була залишити й своє тимчасове житло через обстріли.
Журналістка «Відбудови. Запоріжжя» поспілкувалася з родиною Сокоровських після їхньої евакуації – нині родина перебуває у шелтері та очікує на подальше розселення.
Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Онлайн»!
Родина Сокоровських. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя» x
Родина Сокоровських. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя»
2014: під обстрілами у Слов’янську
У 2014 році Сокоровські жили у Слов’янську. За їхніми словами, на початку ніхто не сприймав події як повноцінну війну. Люди бачили озброєних чоловіків, чули про захоплення адмінбудівель, але не усвідомлювали, що відбувається.
Ми взагалі не розуміли, що воно таке і що навколо коїться. Здавалося, що це щось тимчасове, що зараз усе якось владнається і повернеться до нормального життя,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Ситуація різко змінилася під час активних бойових дій: у місті зникли світло, вода, перестали працювати аптеки та лікарні. Родина ховалася у підвалі, коли обстріли стали особливо інтенсивними.
Десь із тиждень були найжорстокіші бої. Ми сиділи в підвалі, бо зверху вже було небезпечно,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
Тоді Сокоровські намагалися виїхати, але не встигли. За їхніми словами, вони зібрали речі і прийшли на автобус, однак їм сказали, що евакуація вже завершилася.
Після звільнення Слов’янська родина залишилася вдома, хоча ще довго жила без базових умов. Люди носили воду вручну, стояли у чергах за гуманітарною допомогою.
2022: виїзд і історія з тваринами
Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, родина вже мала досвід життя під обстрілами і вирішила не залишатися.
Валерій Сокоровський. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя» x
Валерій Сокоровський. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя»
Ми вже знали, що це таке. Один раз пережили – вдруге не хотіли,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Спочатку вони виїхали до Святогірська, однак і там швидко стало небезпечно. Оселилися у будинку, звідки господарі виїхали поспіхом, залишивши п’ять собак і кількох котів.
Це суттєво вплинуло на їхнє рішення про подальший виїзд. Родина не змогла просто покинути тварин, хоча сама перебувала під загрозою обстрілів.
Дві великі вівчарки нас не знали, ричали, близько не підпускали. Але їх же треба годувати – вони ж не винні, що їх покинули. Стоїш, думаєш, як підійти, щоб і самому цілим залишитися, і їм щось дати,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
Сокоровські намагалися знайти людей, які могли б доглядати за тваринами. Вони обходили сусідів, однак більшість відмовлялася – хтось уже готувався виїжджати, інші не хотіли брати на себе відповідальність.
Кажуть: ми самі не знаємо, що буде завтра, як ми можемо ще й за чужих собак відповідати. Тут кожен думає, як самому виїхати і врятуватися. Але ми не могли покинути тварин, совість не дозволяла,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
У цей час обстріли посилювалися, і волонтери наполягали на евакуації. За словами чоловіка, їм прямо казали, що зволікати небезпечно: «Пояснювали: що вам дорожче – життя чи чужі собаки».
Попри це, родина залишалася, поки не знайшла людину, яка погодилася підгодовувати тварин.
Тимчасове життя у Запорізькій області
Після евакуації Сокоровські через Дніпро дісталися до села Михайло-Лукашеве у Запорізькій області, де їх погодився прийняти знайомий. Спочатку переночували у Дніпрі, а вже наступного дня поїхали далі.
Він нам подзвонив і сказав: виїжджайте хоч до Дніпра, а далі я вас знайду і заберу. Каже, головне – вибратися, а там уже якось розберемося,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
У селі для них знайшлася покинута хата. Житло було безкоштовним, але в поганому стані – частина стін тріщала, дах протікав, а умови були мінімальними.
Хата була така, що стіна відходила, заливало, коли дощ. Ми самі глиною замазували, аби хоч якось трималося,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Надія Сокоровська. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя» x
Надія Сокоровська. ФОТО «Відбудови. Запоріжжя»
Воду доводилося брати на подвір’ї, взимку труби перемерзали і їх не раз проривало. Опалення було пічне, тож доводилося заготовляти дрова, різати їх і носити самостійно.
Ті дрова треба було і тягати, і рубати. Воно ж не так просто, особливо коли вже вік не той,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
Попри складні побутові умови, родина намагалася облаштувати життя. Поступово привели до ладу те, що могли, звикли до нових обставин і навіть певний час відчували відносну стабільність.
Обстріли було чути постійно – десь поруч гупало, але довгий час прямих влучань у селі не було. Саме це, за словами Сокоровських, і давало відчуття, що тут можна перечекати.
Було чути, що десь стріляють, але не так, щоб прямо по нас. Тому ми й трималися,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Вони, як і багато інших переселенців, сподівалися, що це тимчасово – пережити літо, перечекати активні бойові дії і згодом повернутися додому. Однак ці три роки поступово перетворилися на новий етап життя, у якому довелося звикати до постійної невизначеності.
На початку 2026 року ситуація різко погіршилася. Обстріли почалися вже безпосередньо у селі.
Прильоти були прямо по нашій вулиці. Один із снарядів влучив у будинок неподалік. Жінка, яка там жила, вижила лише тому, що разом із дітьми на той момент була не вдома,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Після цього мешканці почали масово виїжджати. За словами Сокоровських, за короткий час вулиця майже спорожніла. Місцева влада також почала закликати до евакуації, особливо людей старшого віку та переселенців.
Нам прямо казали: ви вразлива категорія, що ви чекаєте, ситуація тільки погіршується. Ви ж самі не виїдете, потім може бути пізно,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
Третя евакуація з Запорізької області
Родина погодилася на евакуацію. Волонтери благодійної організації «Координаційний гуманітарний центр» забрали їх із села – чекати на транспорт довелося близько двох тижнів. Зараз Сокоровські перебувають у транзитному центрі та очікують на подальше розселення.
Кажуть, що варіантів небагато – або гуртожиток, або лікарня. Обирати особливо не доводиться, куди є місця, туди і направляють,
Валерій Сокоровський, переселенець з Донеччини.
Ймовірно, їх направлять до західних областей України. Родина погоджується на будь-який варіант, де буде безпечніше.
Сокоровські зізнаються, що кожна евакуація – це не лише переїзд, а й втрата звичного життя. Пенсії вистачає лише на найнеобхідніше, значну частину коштів забирають ліки. Самостійно орендувати житло вони не можуть.
У такому віці дуже важко – ти ніби без дому залишаєшся. Все життя щось наживав, а тепер знову починати з нуля,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Попри це, родина не відмовляється від думки повернутися на Донеччину, хоча й визнає, що з кожним роком це здається менш реалістичним.
Надія є, вона завжди десь всередині є. Але зараз уже не так віриться, як раніше – занадто багато всього пережили,
Надія Сокоровська, переселенка з Донеччини.
Тема:
