Запорізьке Приазов’є: албанець і гагауз тут українцю брат
Традиційний осінній прес-тур до Всесвітнього дня туризму влаштував нещодавно Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації. Лагідного та сонячного осіннього дня вирушили у дорогу до Приазовського району журналісти та представники туристичних фірм аби на власні очі познайомитися з місцевими культурними, туристичними, та історичними об’єктами. Відстань у 135 км долаємо автобусом за 3 години і робимо першу зупинку у районному центрі с. Приазовське аби відвідати краєзнавчий музей. Тут нас чекала безліч розповідей та оповідань у виконанні директорки музею та екскурсоводу про історичне минуле району, про пам’ятки які варто подивитись, про людей, які саме і склали цю саму історію, перетворивши колишній ногайський степ у безкрайні поля, сади і села. Етнічний склад району багатонаціональний. Тут оселялись не тільки українці, але і вихідці з Балкан- болгари, албанці, гагаузи, спасаючись від релігійних та національних переслідувань Османьскої імперії на початку 19 сторіччя. Тому наступну зупинку ми робимо у албанському селі Дівнинське. Історичних пам’яток у селі дві – будова колишньої церковно-приходської школи, та церква Пресвятої Трійці. Показово, що село засновано у 1861 році і одночасно започатковано будівництво цієї церкви. Храм побудований у візантійському стилі гідно вважають одним з «чудес Приазовського району». Без сумніву він вартий такого звання. У забудові органічно поєднуються високі прагнення та суто домашні, немовби материнські риси. Радіє душа, що у наші непрості часи мешканці села відновлюють храм. Вже відновлена дзвіниця, виблискують золотом бані і хрести, добре аби ще і меценати знайшлись. Хоча албанська мова тут не в повсякденному вжитку, національна ознака мешканців села яскраво проявляється у красивих, суто балканських рисах обличчя – темному кольору волосся, великих очах, смаглявій шкірі. Аби почути справжню албанську мову, ми завітали у місцеву школу де нас чекали знайомство з предметами побуту та традиційного одягу, смакування албанської страви,та виступ юнацького колективу „Ліштівічкі”. Юні акторки у національному вбранні показали як саме виглядали справжні албанські дівочі вечорниці, з аутентичними піснями та танцями.
Приазовський степ, має не тільки аграрний але і промисловий потенціал. Це земля, що містить поклади природнього газу та корисних копалин. А завдяки рівному рельєфу та сильним вітрам тут виявилося зручно перетворювати енергію вітру на електричну. Тому робимо наступну зупинку на Ботієвській вітровій електростанції, де ми оглянули диспетчерський зал керування, та побували біля самісінького велетенського вітряка. Весь комплекс вражає власним масштабом, новітніми технологіями, та майже космічним виглядом. Пейзаж навкруги зачаровує та надихає. Уявіть тільки собі 65 величезних яскраво-білих вітряків висотою майже 150 метрів кожний, розкиданих серед широкого степу на величезній площі з повільно обертаючими лопатями і душа неодмінно наповниться радістю і гордістю за те, що саме на нашій землі народжується майбутнє новітньої української екологічно чистої енергетики. Ботієвська вітрова електростанція не тільки промисловий об’єкт, але і туристичний також. На їх сайті електростанції приймають замовлення на безкоштовні екскурсії, неодмінно долучайтеся аби побачити це диво на власні очі.
По дорозі завітавши до села Строганівка були приємно вражені знайомством із храмом УПЦ Покрови Пресвятої Богородиці та її настоятелем отцем Кирилом Кальницьким. Село засновано болгарами –переселенцями у 1861 році. Храм побудований на кошти та стараннями родини Неалових, колишніх мешканців у дар односельцям у 2010 році. Парк навкруги храму виглядає зеленим оазисом серед безкрайнього степу, а власне храм це справжній острівець духовності, про який постійно дбає та піклується настоятель, людина духовна, освічена, готова вислухати та підтримати вас добрим пастирським словом. Навкруги парку безліч пам’яток новітньої історії, які присвячені другій світовій війні, голодомору, та з нагоди переселення болгар на землі Приазов’я.
Завершилася наша подорож на березі Азовського моря біля села Приморський Посад. Приємністю було красиві та охайні бази відпочинку, чисте море, доглянуті пляжі, рибалки на березі, та чудовий краєвид, звичайно з величезними вітряками на березі. Може це Голландія? Ні, це Україна, її колишня глибинка, яка сумлінною працею людей перетворюється на зручне та комфортне місце в якому буде добре жити або приїздити на відпочинок.
Олександр Максимов, текст, фото