Сьогодні в Україні багато політиків і коментаторів воліють шукати прості відповіді на складні питання. Одне з них — тема так званих «ухилянців», особливо тих, хто виїхав за кордон. У публічному просторі лунають заклики «покарати», «не впускати», «змушувати платити військовий збір до кінця життя». Але перш ніж кидати камінь, варто подивитися у дзеркало — в обличчя держави, яка три десятиліття вчила громадянина не обороняти, а виживати.
Справжня сила держави — не в кількості вироків «ухилянцям», а в кількості тих, хто добровільно повертається, бо вірить у державу.
Про це i-ua.tv заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.
. Чи усвідомлювала держава ворога?
«З моменту відновлення незалежності в 1991 році росія ніколи не переставала бути геополітичним суперником України. Це знали всі, хто читав історію бодай не з підручників радянського зразка. Москва не змирилася з втратою імперії, а її спецслужби з перших днів працювали над тим, щоб Україна залишалася слабкою, розділеною, корумпованою.
І все ж — держава цього не сприйняла серйозно. Політики шукали «компромісів», уряди продавали військове майно, військові училища закривалися, а замість розбудови резерву ми розбудовували ілюзію, що війна — це щось з минулого. Коли ж 2014 року прийшов удар, ми зустріли його не мечем, а порожніми складами, зруйнованою мобілізаційною системою й армією, яка існувала переважно «на папері»",-каже М. Голомша.
2. Чому ми втратили обороноздатність
Відповідь не в «зраді одного» — а в системній байдужості поколінь політиків, які міняли шеврони на бізнес-карти.
• Ми розпродали арсенали — під виглядом реформ.
• Ми ліквідували військомати, а з ними — культуру відповідальності.
• Ми поставили армію в чергу за фінансуванням після всіх інших.
• Ми дозволили корупції з’їсти оборонну промисловість.
• Ми не виховали поваги до служби — бо служба стала не почесною, а безнадійною.
«То чи справедливо сьогодні звинувачувати тих, хто боїться й тікає? Страх — не злочин. Страх — це природна реакція людини, яку держава ніколи не готувала до війни, яку обманювали, що „все буде мирно“, поки ворог уже стояв біля воріт»,-зазанчає М. Голомша.
Як це працює у світі
Подивімося на Фінляндію, Ізраїль, Швецію. Там служба — це не кара, а честь. Бо держава сама чесна зі своїми громадянами: вона забезпечує, навчає, захищає, не кидає на фронт без підготовки, і після служби гарантує освіту, медицину, соціальну підтримку.
Україна ж довго жила за принципом: «народ сам якось впорається». А тепер народ має заплатити за всі роки байдужості системи — кров’ю, мобілізацією, моральними осудами. Така логіка — не державницька. Це спроба перекласти вину за 30 років помилок на плечі простих людей.
Державницький шлях: не карати — відновлювати
Справжня сила держави — не в кількості вироків «ухилянцям», а в кількості тих, хто добровільно повертається, бо вірить у державу.
Що для цього потрібно?
1. Аудит і чесність. Спочатку — відповісти народу: хто розвалив оборонну систему? хто відповідав за військомати, за розпродані склади, за провал мобілізації? Без цього вся риторика про «покарання» виглядає лицемірною.
2. Єдина цифрова мобілізаційна система. Без корупції, без принижень, з прозорими процедурами.
3. Програма повернення. Амністія тим, хто добровільно повернувся, став на облік, пройшов навчання або альтернативну службу.
4. Альтернативна служба. Медична, логістична, інженерна, інформаційна — війна сьогодні багатовимірна.
5. Соціальні гарантії. Родини мобілізованих — під повний захист держави.
6. Моральна мобілізація. Не залякування, а гідність. Держава має пояснювати, що служба — це не «борг», а частина спільної справи.
5. Люди не тікають від Батьківщини — вони тікають від беззахисності
«Багато тих, хто виїхав, не відмовилися від України. Вони просто не бачили системи, яка б діяла по-людськи: без принижень, хабарів і подвійних стандартів. Вони тікали не лише від війни — від безсилля держави, яка не вміє захищати своїх і поважати їх.
Покаранням нічого не повернеш. А от віру — можна. Але лише якщо держава почне з себе: з армії, що вчить, а не виснажує; з системи, що береже життя, а не статистику", — каже М. Голомша.
6. Україна — не армія покарання, а нація оборони
«Ми мусимо навчитися бачити в „ухилянцях“ не лише страх, а симптом — симптом державної хвороби, яку треба лікувати не репресіями, а реформами. Бо сильна держава — це не та, що карає слабких, а та, що робить слабких сильними. І тільки така Україна переможе — не лише на фронті, а й у серцях своїх громадян», — резюмує М. Голомша.
