Ми повинні перестати підбирати м’які слова для того, що росія робить з українськими дітьми. Це не «перевиховання». Не «евакуація».Не «оздоровлення». Це — системне викрадення дітей.
ЦЕ НЕ “ТАБОРИ”. ЦЕ — РОСІЙСЬКИЙ БУХЕНВАЛЬД І ОСВЕНЦИМ XXI СТОЛІТТЯ
Про це заявив український політик, заслужений юрист України Микола Голомша.
«Це — ламання особистості. Це — спроба знищити українську ідентичність через дитинство.
Це концтабори нового часу, де замість номерів на руках дітям намагаються вшити у свідомість культ імперії, ненависті та покори. Це — російський Бухенвальд XXI століття.
Це — новітній Освенцим, де хочуть спалити українську душу", — каже М. Голомша.
За його словами, за різними даними та навіть цифрами, які просочувалися із самої російської системи, від 2014 року в руках росії могли опинитися до 800 тисяч українських дітей.
«Вдумайтесь у цю цифру. Сотні тисяч зламаних дитячих доль. Сотні тисяч матерів, які не сплять ночами. Сотні тисяч батьків, які проходять через приниження, побої, катування й навіть смерть, лише намагаючись знайти або повернути свою дитину. Їх б’ють на блокпостах. Їх принижують окупанти.
Їм кажуть: «Ваша дитина вже росіянин».А декого просто знищують за саму спробу боротися.
І водночас на окупованих територіях росія вже давно воює не лише ракетами, танками чи артилерією.
Вона воює за свідомість. За душу. За майбутнє. Понад 100 тисяч українських дітей і підлітків Луганщини уже втягнуті у російські воєнізовані та пропагандистські структури.
Їх одягають у форму. Їх змушують співати гімни держави-окупанта. Їх вчать ненавидіти Україну.
Їх готують не до життя — їх готують до служби імперії смерті. І це, можливо, один із найстрашніших злочинів цієї війни. Бо коли ворог приходить за дітьми — він приходить уже не просто за територією.
Він приходить за самим існуванням народу. Подивіться в очі цим дітям.
Уявіть ці перелякані обличчя. Особливо дівчаток, яких змушують лізти у холодну воду, в болото, проходити «військово-патріотичні» приниження під крики чужих командирів.
Дітей, які мали б бігати босоніж по траві, сміятися, вчитися, малювати майбутнє — вчать повзти під колючим дротом імперської ненависті", — каже М. Голомша.
Він наголосив, що дитинство крадуть у прямому ефірі.
«І світ не має права мовчати. Бо це вже не просто окупація. Це — фабрика перетворення викрадених українських дітей на майбутній ресурс російської війни. Це конвеєр, де замість мрій у дитячі голови зашивають культ сили, насильства та покори. Це спроба виростити покоління, яке забуде, хто воно є.
росія хоче не просто окупувати землю. Вона хоче вирвати українство з дитячих сердець.
Хоче, щоб українська дитина забула мову матері. Забула свій прапор. Забула свій дім.
І одного дня — взяла до рук зброю вже проти власного народу. Це злочин, від якого холоне кров.
І після цього ще хтось сміє говорити про «поступки агресору»? Ні. Коли викрадають дітей — це вже не політика. Це абсолютне зло.
Ми повинні кричати про це так, щоб здригнувся світ. Щоб у кожній столиці перестали робити вигляд, ніби це «черговий конфлікт». Бо це не конфлікт. Це війна проти майбутнього цілого народу.
Українські діти — не здобич імперії. Українські діти — це серце нації", — каже М. Голомша.
Він наголосив — якщо ворог простягає руки до наших дітей — Україна має право й обов’язок боротися за них усім, що має. Військовою силою. Політичним тиском. Міжнародним правом. Інформаційним фронтом.
«Кожною дипломатичною трибуною. Кожною молитвою. Кожною дією, що руйнує систему окупанта.
Бо немає нічого ціннішого за дітей. Немає нічого важливішого за народ. І немає більшого приниження для держави, ніж дозволити ворогу вирощувати з її дітей солдатів чужої імперії.
Ми маємо боротися не тихо. Не сором’язливо. Не «в межах занепокоєння».
Ми маємо говорити голосно.Принципово. Безстрашно. Щоб кожен окупант знав: за кожну зламану дитячу долю буде відповідальність.
Сьогодні кожен український воїн бореться не лише за кілометри землі. Він бореться за маленьке серденько. За дитячі голоси, які ще мають звучати українською. За матерів, які повинні знову обійняти своїх синів і дочок. За право українських дітей бути дітьми, а не інструментом імперії", — резюмує М. Голомша.
Це має стати вибухом народного гніву.
Вибухом протесту.
Вибухом совісті.
Бухенвальду XXI століття — НІ.
Освенциму для українських дітей — НІ.
Імперії, яка будувала й будує свою «державність» на крові, страху та викраденому дитинстві — НІ.
Світ повинен нарешті зрозуміти:
кожен день мовчання — це ще одна дитина, яку затягують у морок.
А Україна має вистояти.
Має прорвати кордони темряви.
Має повернути своїх дітей.
І саме боротьба за дітей, за людяність, за право народу жити стане початком кінця імперії страху, що тримається на брехні, насильстві та викраденому дитинстві.
Повстаньте, українці — в Україні й у світі.
Виходьте на вулиці.
Говоріть про українських дітей.
Підтримуйте Україну.
Підтримуйте маленьких українців, які чекають повернення додому.
Бо поки хоча б одна українська дитина змушена стояти під російським прапором — ця війна не закінчена.
І поки хоча б одна дитина чекає на визволення — ми не маємо права зупинятися.
Слава Україні!
