Незважаючи на коронавірусний карантин, цьогорічний спасівський фестиваль зібрав на центральній алеї міста багатьох майстрів та майстринь громади. Показати свої роботи приїхали рукодільники і з інших населених пунктів району.
Приміром, Наталія Колісниченко прибула із Новоселівки. І треба сказати, що її вишивка стрічками запапала в око багатьом учасникам та відвідувачам фестивального ярмарку, бо досить швидко біля неї почали збиратись поціновувачі прекрасного та із захопленням роздивлятися картини й розпитувати.
Коли людей біля Наталії поменшало, я підійшла, аби поспілкуватися із нею та дізнатись: хто вона, звідки, а головне, як створює таку красу. Її рукоділля не відрізниш від мальованих картин. Таке враження, що кожен штрих зроблений не нитками, а фарбами, настільки все гармонійно, єдино, що, дійсно, крім захоплення, не маєш слів.
За хвильку, як уже розговорилися, Наталія розповіла, що приїхала із Новоселівки, що працює прибиральницею в місцевій школі, власне, там, де знайшла собі роботу. Має двох дітей, уже студентів: син навчається на фізико-математичному факультеті, донька – на реабілітолога. А вона у вільний час має таке хобі.
Починала з канзаші: побачила в Інтернеті бантики та інші різні штучки, які одразу ж захопили, і вона, особливо не пручаючись, пірнула, можна сказати, з головою, розвиваючись та вдосконалюючись, намагаючись пізнати та осилити з кожним разом щось нове. А причиною всьому, зізналась жінка, стало … завдання дітям в школі.
– Саме в школі, де дають завдання учням, заодно стимулюють розвиток фантазії і в батьків, адже під їхнім керівництвом діти повинні виготовити чи змайструвати щось незвичне, креативне, – посміхаючись, розповіла майстриня.
Діти за цей час вже виросли, випурхнули з батьківського дому, а мати усе ще креативить. На щастя, чоловік у Наталії хороший, не суперечить її захопленню та й вона розуміє, що, перш ніж узятись за голку, має впорати безліч домашньої роботи, якої в селі завжди вистачає. Отож швиденько, швиденько, як кажуть, обома руками, намагається переробити все, щоб з чистою совістю сісти за шиття. А тут вже особливо не розженешся й не погонеш, бо треба бути і дуже уважною і дуже зосередженою, адже по суті стрічками та нитками створює шедевр.
Кілька людей при мені поцікавилось у Наталії телефоном. Здебільшого так і буває, коли людина уподобала твою роботу і хоче придбати. Здебільшого покупці відшукуються в Інтернеті, котрі облюбували котрусь із картин і горять бажанням придбати.
Я не поцікавилась в Наталії, скільки, хоча б приблизно, можуть коштувати її картини. Роздивляючись ледь видимі французькі вузлики, могла лише з упевненістю сказати, що на них потрачено бозна стільки часу. Та й обговорювати меркантильні питання, коли бачиш, як горять очі співрозмовниці, котра розповідає про свої картини, як щось нове й довго народжуване, язик не повертається. Та й зайві ці питання.
– Я рада, що чоловік не забороняє мені сидіти над шиттям, адже бачить, що воно мене тішить та заспокоює, що воно для мене – своєрідний релакс, адже я отримую від своїх робіт величезне, неймовірне задоволення, – сказала по закінченню розмови Наталія Колісниченко.
Лідія СЛАБИШЕВА.
