Снайпер, військовослужбовець з Вінниччини Фризюк Роман загинув на Покровському напрямку врятувавши побратимів. Цю історію мужності має знати вся країна, але на жаль, петиція про присвоєння звання «Герой України» посмертно не набрала потрібної кількості голосів.
Роман Фризюк
Про це в коментарі i-ua.tv заявив його найкращій друг, командир ЗСУ Василь.
«Не вистачає майже 20 тисяч голосів, а часу віддати шану загиблому герою, залишилося дуже мало. Багато, хто в коментарях пише та хто він такий. Звання героїв України понадавали кожному другому та третьому. Однак людина дійсно гідна отримати посмертно звання героя України. Це один з небагатьох випадків, коли людина прийшла не по знайомству, не переживала за кошти та воювала з честю. Він навіть не робив УБД. Бо казав, що пільги та гроші від держави не були потрібні. Багато хлопців, з якими він воював можуть підтвердити мої слова, щодо до його вчинків на фронті», — каже Василь.
Зокрема, Фризюк Роман народився на Вінниччині в селі Журава. Його виховували бабуся, дідусь та дядько. Мати виїхала за кордон на заробітки в 2010 роках. Батько не приділяв уваги сину та не приймав участі у його житті. А згодом батька Романа було мобілізовано до лав ЗСУ. Наразі він продовжує захищати батьківщину від ворога.
Роман з дитинства займався спортом, любив Україну. Тож вступив до оперативного батальйону Нацгвардії ще до повномасштабного вторгнення, щоб захищати батьківщину. Був на посаді кулеметника, потім перевівся в роту розвідки спецпризначення та був снайпером першої категорії.
«Я був його командиром. І від початку повномасштабного вторгнення та на момент загибелі ні одного разу не було, що він відмовився кудись йти. Роман був у найгарячіших точках. Виконував завдання не тільки, як снайпер. Мій замінити піхоту. Коли піхота тікала, а він відновлював позиції та залишався на них. Своїм прикладом вертав людей на позиції. Роман був, як герой із фільму „Ми були солдатами“, або ж герой романів Ремарка. А на снайперських курсах Роман завжди займав одні з перших місць. Він ніколи не казав, що втомився та хоче демобілізації, був налаштований воювати до перемоги», — згадує Василь.
За його словами, було кілька випадків, коли Романа було кілька разів поранено. Однак він з позиції не відійшов та перебуваючи пораненим проводив евакуацію інших поранених бійців та загиблих.
«Роман пішов захищати країну в перші дні повномасштабної війни. Загинув в 27 років на Покровському напрямку на початку серпня 2025 року. Вони вийшли на позицію та мали зачистити певну ділянку посадки, щоб потім закріпитися. Зокрема, очікували на прибуття піхоти, яка мала їх замінити. Однак почався артилерійський обстріл. Він заховав спостерігачів в окоп, а сам прийняв весь удар на себе. Йшла штурмова група армії рф. Він самотужки прийняв бій. Вистояв, але загинув від чисельних осколкових поранень. Він після поранення тримався дуже довго — близько трьох годин без руки та ноги. Роман був мужнім до останнього подиху. Однак евакуація проводилася дуже довго у зв’язку з постійними обстрілами. До стабілізаційного пункту не довезли буквально 300 метрів», — зазначає командир ЗСУ.
«Просимо, щоб держава, за яку Роман віддав своє життя, нагородила його званням героя України посмертно. Я кадровий військовий, понад 15 років на службі, прекрасно знаю, що багатьом нагороди давали просто так. Саме тому нагороди знецінюються. Однак Роман дійсно на неї заслуговує», — резюмує командир ЗСУ.
Редакція i-ua.tv просить підписати петицію про присвоєння звання «Герой України» Роману Фризюку посмертно.
Це можна зробити за посиланням:
https://petition.president.gov.ua/petition/256600
