Останні корупційні скандали у сферах стратегічних державних активів оголили не лише прорахунки кадрової політики, а й значно глибшу системну ваду — деградацію інституту наглядових рад.
Наглядові ради державних підприємств України
Про це заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.
Орган, покликаний гарантувати прозорість, професіоналізм та баланс інтересів держави, перетворився на декоративну конструкцію, яку заповнювали:
• політично лояльні або залежні особи,
• «потрібні» фігури, яких слід було працевлаштувати,
• іноземні представники без знання мови, навіть основ українського законодавства і глибокого розуміння галузі чи контексту,
• особи без профільної освіти чи управлінського досвіду,
• люди, чий реальний вклад у діяльність підприємства був мінімальним або нульовим.
Оплата при цьому залишалась високою, часто непропорційною до виконаної роботи та ризиків, які несуть посадовці в країнах з розвиненим корпоративним управлінням, а КМУ взагалі самоусунувся від контролю над цим усім.
2. Юридичний аспект: відповідальність за бездіяльність
Українське законодавство прямо передбачає відповідальність за службову недбалість, неналежне виконання обов’язків та бездіяльність, яка призвела до значних наслідків (ст.ст. 364, 367 ККУ; положення законодавства про держпідприємства та корпоративне управління).
Формально члени наглядових рад:
• несуть фідуціарні обов’язки перед державою,
• відповідають за ефективність контролю над менеджментом,
• повинні діяти в інтересах підприємства та його власника — держави та громадян.
Проте механізми реальної відповідальності не працюють, тому що:
1. Немає чіткого законодавчого чеку про те, які рішення або бездіяльність наглядової ради є грубим порушенням.
2. Відсутній механізм системного аудиту діяльності наглядових рад.
3. Формування складу часто політично або бізнесово мотивоване.
4.
КМУ не виконує контрольну функцію повною мірою, хоча зобов’язаний забезпечувати захист прав громадян і держави — включно з приватизованими об’єктами, якщо вони мають стратегічне значення або соціальну функцію, щоб не було грабунку громадян ради наживи, висмоктаних з пальця цін, особливо, на енергоносії
3. Держава як акціонер: обов’язки, які часто ігноруються
Український Кабінет Міністрів у моделі корпоративного управління є власником державних активів. Відповідно до міжнародних стандартів (OECD Guidelines on Corporate Governance of State-Owned Enterprises), держава повинна:
• забезпечити професійний і прозорий добір членів наглядових рад,
• формувати раду з чітким профілем компетенцій,
• здійснювати регулярну оцінку ефективності кожного члена ради,
• проводити ринкові та галузеві бенчмарки щодо ключових показників ефективності,
• забезпечити захист суспільних інтересів при управлінні підприємствами зі стратегічною чи соціальною функцією.
Цих вимог в Україні дотримано лише частково. Відсутність державної політики відповідального акціонерства призвела до явища, коли наглядові ради формально існують, але функціонально не працюють.
4. Міжнародна практика: як це має працювати
4.1. Велика Британія та Канада — приклад меритократії та незалежного аудиту
• Жорсткі вимоги до освіти, фаху та досвіду.
• Прозорі відкриті конкурси.
• Обов’язкові щорічні публічні звіти.
• Аудит діяльності не лише менеджменту, а й наглядової ради.
• Чіткі санкції: відсторонення, фінансова відповідальність, заборона обіймати державні посади.
4.2. Норвегія — держава як професійний інституційний інвестор
• Наглядові ради складаються з профільних фахівців з енергетики, фінансів, юриспруденції.
• Висока відповідальність за стратегічні ризики.
• Будь-яке рішення, яке завдало державі збитків, може стати предметом судового переслідування.
4.3. Сингапур — модель «жорстких компетенцій»
• Вимога до членів ради: обов’язкові сертифікати з корпоративного управління.
• Члени ради проходять щорічну переатестацію.
• За бездіяльність чи непрофесійні рішення — кримінальна та цивільна відповідальність.
5. Українська специфіка: чому наглядові ради стали «імітацією контролю»
Причини:
1. Кадрова недобудова: відсутність критеріїв фаховості та професійного добору.
2. Політичний вплив: формування «правильних» складів рад.
3. Іноземний фактор: присутність представників, які не знають ринку, контексту та економічних реалій України.
4. Безвідповідальність: жодних дієвих механізмів притягнення за бездіяльність.
5. Перекладання відповідальності: Кабмін делегував функції, але не здійснює обов’язковий контроль.
6. Відсутність KPI, прив’язаних до результату.
7. Неузгодженість із національними інтересами та функціями державних утворень.
У результаті наглядові ради перетворилися на політичний або клановий інструмент, який:
• не контролює менеджмент,
• не захищає державу,
• не знижує ризики корупції,
• не забезпечує ефективність підприємств.
6. Що робити: аналітичні пропозиції щодо перезавантаження системи
1. Повна переатестація та аудит усіх наглядових рад
• оцінка компетенцій,
перевірка рішень,
• аналіз бездіяльності,
• верифікація відповідності міжнародним практикам.
2. Введення обов’язкової професійної кваліфікації
• юридична або економічна освіта,
• профільний галузевий досвід,
• сертифікація корпоративного управління,
• антикорупційна доброчесність.
3. Публічні щорічні звіти кожного члена наглядової ради
• приклад: модель Великої Британії.
4. KPI, прив’язані до матеріальної відповідальності
• ефективність активів,
• прибутковість,
• зниження боргового навантаження,
• виконання соціальної функції (для інфраструктурних і стратегічних підприємств).
5. Відповідальність за бездіяльність
• внесення змін у законодавство:
• чіткий перелік грубих порушень,
• відповідальність за невиконання обов’язків,
• санкції аж до кримінальної відповідальності.
6. Реформа ролі держави
• КМУ повинен стати активним акціонером, а не пасивним спостерігачем.
• Створення в уряді Директорату управління активами за моделлю UK Government Investments.
7. Скорочення кількості підприємств із наглядовими радами
• залишити цей механізм тільки:
• на стратегічних підприємствах,
• там, де він реально потрібен,
• де є можливість забезпечити фаховість.
8. Прозорі конкурси з участю міжнародних кадрових агентств
• але не просто іноземців будь-якої кваліфікації із незрозумілим подарунком громадянства всупереч із законом,
• а тих, хто розуміє сектор і має практичний досвід роботи у відповідній індустрії.
Українські наглядові ради в нинішньому вигляді втратили сенс і функціональність. Вони стали:
• елементом політичного піару,
• інструментом працевлаштування «потрібних людей»,
• інституцією без відповідальності та ефективності.
При цьому законодавство прямо передбачає обов’язок діяти та відповідати за бездіяльність, а Кабінет Міністрів має конституційний обов’язок захищати інтереси громадян і держави в усіх формах власності, включно з приватизованими стратегічними активами.
«Світові моделі показують: ефективні наглядові ради — це не декоративність, а професійна відповідальність, реальний контроль та жорсткі стандарти фаховості.
Україна має усі правові та інституційні можливості, щоб перезапустити цей механізм — питання лише у політичній волі, здатності уряду діяти як відповідальний акціонер і рішучості повернути державним активам їхню ключову функцію: служити державі та громадянам, а не окремим інтересам", — резюмує експерт.
