2025-03-21 19:56:00 
До повномасштабної війни Андрій, як і його батько, працював на Запоріжсталі в цеху холодної прокатки. А у 2022 році добровольцем став на захист країни
Свій кар’єрний шлях Андрій почав в 2004 році. Працював на різних посадах –укладальником-пакувальником, оператором поста керування, різальником холодного металу. А останні майже п’ять років – у відділі холодного прокату технічного управління комбінату на посаді інженера-технолога.
«Андрій ніколи не боявся спробувати себе в чомусь новому. Він завжди брав участь у науково-технічних конференціях, навчаннях, проходив стажування на різні посади, нерідко виконував обов’язки змінного майстра відділення обробки холодного металу», – розповідає колега та подруга Андрія, інженер-технолог Запоріжсталі Інна Дєєва.
Від початку повномасштабної війни Андрій евакуював родину в інший регіон України. А сам, тим часом, пішов до військкомату. Вже з 14 березня 2022 року став на захист нашої Батьківщини. Останнім часом служив командиром гранатометного взводу роти вогневої підтримки 15 бригади НГУ «КАРА-ДАГ».
Читайте також: «Він віддав життя за незалежність» – колеги в пам’ять про загиблого друга
Андрій завжди був ініціативним, тому, коли йому запропонували стати офіцером, одразу погодився. Почав навчання, отримав звання лейтенанта. Для своїх хлопців він став справжнім лідером, який вмів не просто віддавати накази, а завжди був поруч, пліч-о-пліч виконував складні бойові завдання.
«Він дуже любив спорт, і навіть на позиціях намагався знайти можливість потренуватися», – з посмішкою, та водночас із великим сумом, згадує Інна.
Його життя обірвалося 30 грудня 2024 року на вогневій позиції внаслідок обстрілу артилерією поблизу с. Петропавлівка Волноваського району Донецької області.
«Андрій завжди був позитивний та енергійний, любив всіх збирати біля себе: сім’ю і друзів, колектив. Встигав приділити увагу кожному зі свого оточення, привітати з днем народження або значною подією, навіть під час служби. А ще він дуже любив квіти, якими засадив усе біля будинку та на роботі, і тварин. В останній свій приїзд додому Андрій подарував своїй донці кішку, яку забрав з нульових позицій. Нового члена сім’ї назвали Меліса, – додає Інна. – Усі ми – друзі, колеги, родина – сумуємо та з теплом згадуємо Андрія. Він назавжди залишиться для нас мужнім та сміливим героєм!».
На прощання з захисником прийшли десятки його колег і друзів. Батько Андрія, Олександр Анатолійович, каже, відчув відраду та полегшення, коли побачив так багато людей поряд у цей час.
«Я дуже боявся повернутися і побачити що ми самі. Але за мною було стільки народу, що ступити не було де. Тоді я подумав: «значить мого синочка пам’ятають, значить гарно ми його виховали»», – каже Олександр Анатолійович.
Раніше ми писали, що на Херсонщині трагічно загинули два запорізьких вибухотехніки.
