Світ навчився рахувати прибутки швидше, ніж людські життя. І сьогодні запах великих грошей усе частіше пахне кров’ю України.
Дональд Трамп
Про це заявив український політик, заслужений юрист України Микола Голомша.
«Бо поки одні політики говорять про «сдєлки», «угоди» і «геополітичні інтереси», українські діти вчаться жити серед сирен, вибухів і цвинтарів.
У людей в Україні вже закінчуються сльози. Від постійного плачу болять очі. Від постійного страху кам’яніє душа. Але українці не зламались.
Навпаки — стали жорсткішими. Кожен удар путінського режиму по мирних містах — це не крок до миру. Це ще один цвях у прірву ненависті між Україною і росією. путін досі живе у власній манії, думаючи, що терором можна змусити Україну «домовитись».
Що після ракет по будинках, після вбитих дітей, після спалених квартир українці почнуть сприймати росію як «сторону переговорів».
Ні", — каже М. Голомша.
За його словами, після кожного удару Україна ще далі від будь-якого сприйняття путінського режиму.
«Бо неможливо домовлятись із тими, хто перетворює дитинство на похорон», — зазначає М. Голомша.
За його словами, сьогодні в Україні сироти об’єднуються у спільноти підтримки.
«Артисти, волонтери, активісти намагаються подарувати їм бодай трохи тепла, якого їх позбавила війна. Але жоден концерт, жодна допомога не заглушить того крику, який розриває небо над українськими кладовищами.
Маленька донечка обіймає фото батька на стелі памʼятника й кричить:
«Татку, вставай, чому ти тут …»
І цей крик страшніший за будь-які політичні промови.
Інша дитина приносить на могилу мами не лише квіти.
Вона приносить шматочок хліба.
Бо дитяча свідомість ще не приймає смерть.
Їй здається, що мама просто голодна", — зазначає М. Голомша.
І поки українські діти несуть хліб на могили батьків — частина світових еліт продовжує слухати дзвінки кремлівського ката, який майже в режимі звітності повідомляє про нові графіки ударів по Україні.
«Ми хочемо, щоб ці картини снилися Дональду Трампу і всім, хто досі думає, що цю війну можна «врегулювати» за рахунок України.
Щоб їм уночі лунав не голос кремлівських посередників, а несамовитий плач української дитини.
Щоб вони хоча б на мить відчули той страх, у якому живуть українські батьки після кожної сирени", — каже М. Голомша.
Щоб зрозуміли:
це не «конфлікт».
Не «геополітична суперечка».
Не «боротьба сфер впливу».
Це — системне вбивство людей.
Це терор державного масштабу.
Це цивілізаційне зло, яке щодня перевіряє світ: чи залишилось у нього хоч щось святе, окрім грошей.
«І якщо світ остаточно втратить здатність співчувати чужому болю — завтра цей біль прийде вже до нього. Бо зло, яке не зупиняють, завжди росте», — резюмує М. Голомша.
THE WORLD HAS FORGOTTEN THE PATH TO GOD. BUT IT HAS NOT FORGOTTEN THE PATH TO MONEY
The world has learned to count profits faster than human lives.
And today, the smell of big money increasingly smells like the blood of Ukraine.
While some politicians speak about «deals,» «agreements,» and «geopolitical interests,» Ukrainian children are learning to live among sirens, explosions, and cemeteries.
People in Ukraine are running out of tears.
Their eyes hurt from constant crying.
Their souls are turning to stone from endless fear.
But Ukrainians have not been broken.
On the contrary — they have become harder.
Every strike by Putin’s regime against peaceful cities is not a step toward peace. It is another nail driven into the abyss of hatred between Ukraine and Russia.
Putin still lives inside his own delusion, believing that terror can force Ukraine to «negotiate.»
That after missiles hit apartment buildings, after murdered children, after burned homes, Ukrainians will begin to see Russia as a «party to negotiations.»
No.
After every strike, Ukraine moves even further away from any possibility of accepting Putin’s regime.
Because it is impossible to negotiate with those who turn childhood into a funeral.
Today in Ukraine, orphans are uniting in support communities.
Artists, volunteers, and activists are trying to give them at least a little warmth — the warmth that war stole from them.
But no concert, no humanitarian aid, can silence the scream that tears through the sky above Ukrainian cemeteries.
A little daughter hugs her father’s photograph on a memorial and cries:
«Daddy, wake up… why are you here?»
And that cry is more terrifying than any political speech.
Another child brings not only flowers to her mother’s grave.
She brings a piece of bread.
Because a child’s mind still cannot accept death.
She thinks her mother is simply hungry.
And while Ukrainian children bring bread to the graves of their parents, part of the world’s elite continues listening to phone calls from the Kremlin’s executioner, who almost as if giving routine reports announces new schedules of strikes against Ukraine.
We want these images to haunt Donald Trump and everyone who still believes this war can somehow be «settled» at Ukraine’s expense.
We want them to hear at night not the voices of Kremlin intermediaries, but the unbearable crying of a Ukrainian child.
We want them, if only for a moment, to feel the fear in which Ukrainian parents live after every air raid siren.
So they finally understand:
this is not a «conflict.»
Not a «geopolitical dispute.»
Not a «struggle for spheres of influence.»
This is the systematic murder of people.
This is terror on a state scale.
This is a civilizational evil that tests the world every single day: whether it still has anything sacred left besides money.
And if the world finally loses its ability to feel compassion for the pain of others — tomorrow that pain will come for it as well.
Because evil that is not stopped always grows
