На час початку широкомасштабного вторгнення Андрій жив у Бердянську. У квітні минулого року йому вдалося вирватися з окупованого міста.
Перше, що зробив Андрій — пішов до місцевого районного ТЦК та СП. Там чоловік попросився стати на захист своєї держави. За розподілом потрапив до однієї з бригад морської піхоти.
— Раніше я не мав досвіду військової служби. За освітою — вчитель української мови, літератури та історії, однак тривалий час працював далекобійником, тож мене призначили механіком-водієм американського бронетранспортера М113А3, — починає розповідь Андрій.
Разом зі своїм екіпажем чоловік пройшов підготовку в навчальному центрі, де опанував нову для себе машину. Після цього відразу був направлений у район бойових дій.
— З перших днів доводилося виїжджати на передові позиції. Наше завдання полягає у підвезенні БК, евакуації поранених. У разі потреби також підвозимо десант у ті місця, де потрібне підсилення нашим побратимам. Тож машина насамперед працює на передових рубежах, — говорить морпіх.
Під час виконання бойових завдань Андрій неодноразово потрапляв під ворожі обстріли. Його машина має багато пошкоджень від куль та уламків російських снарядів. Однак захист американського бронетранспортера може витримати різні російські калібри.
— Був випадок, коли наїхали на протитанкову міну, екіпаж, звичайно, контузило, але всі залишились живі. Передній каток відірвало. Згодом змогли машину відтягнути, відремонтувати, і зараз вона знову у строю, — каже він.
Андрій упевнений, що обов’язково повернеться до рідної домівки, у звільнений від окупантів Бердянськ. Він та його побратими докладуть усіх зусиль, аби вигнати всю російську нечисть з території України.
— Не ми до них прийшли, ми в росіян нічого не просили. Не ми їх о п’ятій ранку розбудили ракетними обстрілами. У сучасному світі так не має бути, але якщо ворог прийшов до нас зі зброєю, то зброєю ми його і випровадимо, — наголошує морський піхотинець.
