Світ повинен нарешті зрозуміти головне: війна проти України почалася не у 2022 році. І навіть не у 2014-му, вона почалася одразу після розпаду срср.
кремль готував війну проти України десятиліттями
Про це заявив український політик, заслужений юрист України Микола Голомша.
«Саме тоді кремль, прикриваючись «дружбою народів», розпочав найбільшу спецоперацію проти української державності в сучасній історії.
Спочатку — через ядерне роззброєння. рф стояла за плечима Заходу, переконуючи світ, що Україна повинна віддати ядерну зброю в обмін на «гарантії безпеки». Україну позбавили стратегічного щита. А далі почалося системне добивання обороноздатності", — каже М. Голомша.
Знищення балістичних програм.
Ліквідація ракет середньої дальності.
Скорочення стратегічної авіації.
Руйнування військової науки.
Розпродаж техніки.
Ослаблення армії.
Підрив оборонної промисловості.
Світ мовчав.
А кремль методично складав мозаїку майбутньої агресії.
Але найстрашніше — це навіть не танки і ракети.
Найстрашніше — багаторічне проникнення колаборації у саме тіло української держави.
Кремль десятиліттями нав’язував Україні свої кадри.
У силові структури.
У політику.
У судову систему.
В економіку.
В гуманітарну сферу.
У державне управління.
«Сьогодні значна частина цієї колаборації сидить поруч із януковичем у москві. І це — найкращий доказ того, що росія роками готувала не „вплив“, а повноцінне поглинання України. Паралельно нищилася українська ідентичність», каже М. Голомша.
Зокрема:
Через освіту.
Через телебачення.
Через книги.
Через шоу-бізнес.
Через церкву московського типу.
Через нав’язування російської мови як «мови успіху».
Через висміювання всього українського.
Українським дітям вкладали в голову чужу історію.
Формували комплекс меншовартості.
Нав’язували думку, що українська культура — другорядна.
Навіть шкільні підручники в окремі періоди фактично повторювали кремлівські наративи.
Одночасно руйнувалась економічна незалежність держави.
Стратегічні об’єкти енергетики.
Видобувна галузь.
Промисловість.
Ключові ресурси.
«Усе це роками переходило під контроль олігархічно-кремлівських груп. Україні нав’язували модель сировинної колонії. Без інновацій. Без технологічного прориву. Без національної економічної стратегії. Кремль прекрасно розумів: сильну Україну перемогти неможливо. Тому Україну намагалися зробити слабкою зсередини. Найцинічніше — українцям роками нав’язували думку, що влада — це не служіння народу, а найвигідніший бізнес. Корупція стала системою. Політика — комерцією. Вибори — технологією маніпуляції. Патріотичне середовище системно не допускалося до реального впливу. Адміністративний ресурс. Фальсифікації. Олігархічний контроль. Грошові бар’єри для участі у виборах. Закриті політичні системи»,-зазначає експерт.
Усе це формувало штучну державу залежностей.
І ось у 2022 році кремль вирішив, що Україна вже готова впасти.
Але путін смертельно помилився.
Бо Україна — не просто територія.
Україна — це нація.
Мононація зі своєю історичною пам’яттю.
Зі своєю мовою.
Зі своєю культурою.
Зі своєю гідністю.
І коли прийшов час — народ встав.
Саме тому провалилася головна ілюзія кремля:
що українці зустрінуть російську армію з квітами.
Не зустріли.
Українці зустріли окупанта люттю, спротивом і кров’ю.
Але сьогодні ми маємо сказати собі ще одну правду.
На жаль, значна частина старих руйнівних механізмів досі живе всередині держави.
У політиці.
В економіці.
У кадрових підходах.
У корупційній системі.
У байдужості до власного народу.
І це вже питання національного виживання.
Бо після таких жертв Україна не має права повернутися до старої моделі держави.
Не має права знову жити брехнею.
Не має права будувати країну для корупційних груп, тотально і бездумно, не прагматично розпродувати державний ресурс, особливо стратегічний під вплив іноземних представництв, здирництва власного народу із природного, належного народу ресурсу, газу, нафти, атомної енергетики і т п.
Не має права дозволити знищення власної культури, мови й демографії.
Особливо небезпечною є бездумна політика заміщення українців масовою міграцією.
Україна повинна залишитися українською державою.
З українською культурою.
З українською мовою.
З українською історичною пам’яттю.
З повагою до всіх національностей, але без втрати власного національного ядра.
«Сьогодні потрібна нова державна політика. Політика злагоди. Політика справедливості. Політика любові до власного народу. Політика підтримки української сім’ї, молоді, науки, культури, армії та виробництва. Влада повинна нарешті зрозуміти: народ, який вистраждав цю війну, вже не погодиться жити у старій системі обману. Мільйони людей пройшли фронт. Мільйони побачили справжню ціну держави. Мільйони більше не хочуть бути статистами у чужих сценаріях. Україна стоїть перед історичним вибором. Або ми очистимо державу від десятиліть кремлівської руйнівної спадщини й побудуємо сильну українську національну державу. Або внутрішня слабкість стане небезпечнішою за зовнішнього ворога. Україно, прокидайся, включно з владою. Час брати майбутнє у власні руки. Не чужими методичками. Не нав’язаними моделями. Не брехнею.
А власною волею. Власною культурою. Власною державницькою силою, іноваціями та ініціативами власного народу", — резюмує М. Голомша.
THE KREMLIN PREPARED THE WAR AGAINST UKRAINE FOR DECADES. AND TODAY WE MUST NOT ONLY WIN — WE MUST CLEANSE THE STATE OF THE CONSEQUENCES OF THIS POISON.
The world must finally understand one fundamental truth:
the war against Ukraine did not begin in 2022.
And not even in 2014.
It began immediately after the collapse of the USSR.
That was when the Kremlin, hiding behind the rhetoric of «friendship between peoples,» launched the largest special operation against Ukrainian statehood in modern history.
It began with nuclear disarmament.
Russia stood behind the West, convincing the world that Ukraine had to give up its nuclear weapons in exchange for «security guarantees.»
Ukraine was stripped of its strategic shield.
And then came the systematic destruction of its defense capability.
Destruction of ballistic missile programs.
Elimination of medium-range missiles.
Reduction of strategic aviation.
Collapse of military science.
Sell-off of military equipment.
Weakening of the army.
Sabotage of the defense industry.
The world remained silent.
And the Kremlin methodically assembled the mosaic of future aggression.
But the most terrifying part was not tanks or missiles.
The most terrifying part was the decades-long infiltration of collaboration into the very body of the Ukrainian state.
For years, the Kremlin imposed its people on Ukraine.
Into security structures.
Into politics.
Into the judicial system.
Into the economy.
Into the humanitarian sphere.
Into public administration.
Today, much of that collaboration sits beside Yanukovych in Moscow.
And this is the clearest proof that Russia was preparing not merely «influence,» but the full absorption of Ukraine.
At the same time, Ukrainian identity was being destroyed.
Through education.
Through television.
Through books.
Through show business.
Through Moscow-controlled religious structures.
Through the imposition of the Russian language as the «language of success.»
Through the humiliation of everything Ukrainian.
Ukrainian children were taught чужа history.
A sense of inferiority was cultivated.
People were persuaded that Ukrainian culture was secondary.
Even school textbooks during certain periods effectively repeated Kremlin narratives.
At the same time, the country’s economic independence was being dismantled.
Strategic energy assets.
The extractive industry.
Industrial enterprises.
Critical resources.
For years, all of this was transferred under the control of oligarchic groups tied to the Kremlin.
Ukraine was pushed into the model of a raw-material colony.
Without innovation.
Without technological breakthroughs.
Without a national economic strategy.
The Kremlin understood perfectly:
a strong Ukraine could never be defeated.
That is why Ukraine was deliberately weakened from within.
Most cynically of all, Ukrainians were taught for years that power was not public service, but the most profitable form of business.
Corruption became systemic.
Politics became commerce.
Elections became technologies of manipulation.
Patriotic circles were systematically excluded from real influence.
Administrative pressure.
Falsifications.
Oligarchic control.
Financial barriers to participation in elections.
Closed political systems.
All of this created an artificial state of dependency.
And then, in 2022, the Kremlin decided that Ukraine was finally ready to fall.
But Putin made a fatal mistake.
Because Ukraine is not merely a territory.
Ukraine is a nation.
A nation with its own historical memory.
Its own language.
Its own culture.
Its own dignity.
And when the moment came — the people stood up.
That is why the Kremlin’s main illusion collapsed:
that Ukrainians would welcome the Russian army with flowers.
They did not.
Ukrainians met the invader with rage, resistance, and blood.
But today we must tell ourselves another truth.
Unfortunately, many of the old destructive mechanisms still live inside the state.
In politics.
In the economy.
In personnel policies.
In the corrupt system.
In indifference toward the people.
And this is already a question of national survival.
Because after such sacrifices, Ukraine has no right to return to the old model of the state.
It has no right to live in lies again.
No right to build a country for corrupt groups.
No right to allow the destruction of its culture, language, and demography.
Especially dangerous is the reckless policy of replacing Ukrainians through mass migration.
Ukraine must remain a Ukrainian state.
With Ukrainian culture.
With the Ukrainian language.
With Ukrainian historical memory.
With respect for all nationalities — but without losing its own national core.
Today, a new state policy is needed.
A policy of unity.
A policy of justice.
A policy of love for one’s own people.
A policy of support for the Ukrainian family, youth, science, culture, army, and production.
The authorities must finally understand:
a people who have suffered through this war will no longer agree to live under the old system of deception.
Millions have gone through the front lines.
Millions have seen the true price of statehood.
Millions no longer want to remain extras in someone else’s script.
Ukraine stands before a historic choice.
Either we cleanse the state of decades of Kremlin destructive legacy and build a strong Ukrainian national state.
Or internal weakness will become more dangerous than the external enemy.
Ukraine, wake up.
The time has come to take the future into our own hands.
Not through foreign manuals.
Not through imposed models.
Not through lies.
But through our own will.
Our own culture.
Our own state-building strength.
