В Україні козівництво не вважають серйозним бізнесом: до кози ставляться як до тварини, яка живе сама по собі й не потребує аж якогось догляду.
Про це в інтерв’ю журналу The Ukrainian Farmer розповіла власниця ФГ «Садочок+» Тетяна Карпенко.
«Жодної підтримки від держави. Дотація за утримання кози ‒ 2 тис. грн на рік. Це ‒несерйозно, бо, наприклад, тюк сіна коштує 100 грн», ‒ наголосила вона.
Також, за словами Тетяни Карпенко, ветеринари неохоче їдуть на ферму, навіть коли їм платять пристойні кошти.
«Бо коза ‒ складна тварина щодо лікування, специфічно реагує на антибіотики ‒ дуже чутлива тварина. Тож ветеринари бояться втратити репутацію, ‒ пояснила вона. ‒ Проблеми з осіменінням. Спробували штучне ‒ не вийшло. Закупили спермодозу преміальних цапів, але в нас не можуть її правильно ввести, щоб відбулося запліднення. Викликати фахівця від компанії ‒ дуже дорого, і він поїде до мінімум 100 кіз. Тобто для нас це не рентабельно».
Бракує і специфічних ветпрепаратів для кіз ‒ навіть від укусів комах, які спричиняють дерматити.
«У нас практично не готують ветеринарів чи зоотехніків для кіз, ‒ скаржиться Тетяна Карпенко. ‒ Ми беремо на практику випускників аграрних вишів, й вони на нашій фермі вперше мають справу з козою».
Доставити цапів в Україну теж проблематично: дорого.
«Щоб привезти чотирьох цапів, довелося кооперуватися з іншим господарством, яке везло овець, ‒ розповіла фермерка. ‒ Брати вітчизняних цапів не має сенсу ‒ вони не чистопородні: ніхто ж не досліджує їхній родовід. А від цапа залежить здоров’я стада, надої. Натомість за кордоном проводять конкурси на найкращих цапа й козу. І преміальна спермодоза цапа-переможця коштує дорого, за нею ‒ черга. Проте найкращих цапів дадуть своїм, а нам ‒ що лишилося».
Як повідомлялося, відсутність школи козівництва називають головною проблемою галузі в Україні.
