Держава повинна будувати інституційну пам’ять на власних конституційних цінностях: незалежність, демократія, гідність, свобода, європейський вибір.
держслужбовець і військовий — позапартійні, але не позаполітичні.
Про це i-ua.tv заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.
1. Конституційна заборона ідеології: зміст і межі
У більшості демократичних держав закріплений принцип заборони державної ідеології. Його суть не полягає у відмові від цінностей чи ідеалів, а у відмові від примусової монополії однієї ідеології, яку держава нав’язує всім громадянам. Це — прямий урок ХХ століття, коли тоталітарні режими підпорядковували людину «єдиній правильній» ідеологічній лінії.
Водночас, навіть там, де формально заборонено «державну ідеологію» (наприклад, у Конституції України), існують цінності-орієнтири, без яких неможливий сам інститут державності.
• У Німеччині це — основний закон із принципом «гідності людини» як недоторканного ядра.
• У Франції — республіканські цінності свободи, рівності та братерства.
• У США — цінності конституційного патріотизму: верховенство права, свобода, демократія.
Таким чином, у правовій традиції розвинених країн заборона ідеології ≠ відмова від системи цінностей. Держава не може нав’язувати партійну доктрину, але зобов’язана плекати фундаментальні конституційні принципи, що формують інституційну пам’ять і політичну культуру.
2. Позапартійність, а не «поза політикою»
Друга поширена помилка інтерпретації — теза, що державні службовці та військові мають бути «поза політикою». У демократичних країнах такої категорії взагалі не існує. Існує лише позапартійність.
• Військові не можуть бути членами партій, брати участь у передвиборчій агітації чи використовувати службове становище для політичної боротьби. Але вони залишаються громадянами з політичними правами — голосують, формують власні погляди, беруть участь у суспільних дебатах поза службою. У США військові можуть виступати у публічних дискусіях (без порушення нейтральності служби).
• Державні службовці також не мають права поєднувати службу з партійною діяльністю, але їхня робота є за своєю суттю політичною: вони реалізують державну політику, спрямовану урядом, що є політичним органом. У Німеччині, Великій Британії чи Канаді держслужбовець не є «поза політикою» — він лише «поза партійною боротьбою».
Таким чином, правильна формула: держслужбовець і військовий — позапартійні, але не позаполітичні. Вони діють у рамках політики держави, але не є інструментом жодної партії.
3. Як це працює на практиці
• США: Конституція забороняє створення «державної релігії чи ідеології», але вся політика побудована на наборі незмінних цінностей — свобода, демократія, права людини. Військові — аполітичні у сенсі партійної боротьби, але цілком політичні як інструмент реалізації стратегії держави.
• Німеччина: «Захисна демократія» (wehrhafte Demokratie) передбачає, що чиновники зобов’язані підтримувати демократичний лад і не можуть бути нейтральними щодо його цінностей. Тут заборонено бути «поза політикою» у сенсі відстороненості від базових принципів — навпаки, від них вимагається вірність конституційному порядку.
• Франція: державна служба базується на принципі laïcité (світськість), що не виключає політичності, але виключає партійність і релігійне нав’язування.
4. Український контекст
В Україні часто спрощують:
• «немає ідеології» → «держава без цінностей». Це хибно. Навпаки, держава повинна будувати інституційну пам’ять на власних конституційних цінностях: незалежність, демократія, гідність, свобода, європейський вибір.
• «поза політикою» → «мовчазний службовець». Це теж хибно. Військовий і чиновник повинні бути носіями державної політики, а не її сторонніми спостерігачами. Їхня нейтральність стосується лише партійної боротьби.
Висновок напрошується простий
Розвинені демократії доводять:
1. Заборона ідеології — це заборона монополії, а не відмова від цінностей.
2. Позапартійність ≠ позаполітичність. Держава не може вимагати від своїх службовців байдужості до політики — лише забороняє служити партійним інтересам.
3. Інституційна пам’ять і спільні цінності — основа стабільності. В Україні необхідно чітко розмежувати ці поняття, щоб уникнути тоталітарних помилок, але й не зруйнувати фундамент держави.
