Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки. Хтось виїжджав поспіхом, рятуючи життя, хтось – уже після того, як від дому залишилися руїни. Для багатьох це був не вибір, а єдиний можливий сценарій. У Павлівській громаді Вільнянського району нині зареєстровано близько 1100 ВПО. Люди приїжджають із різних населених пунктів Запорізької області, зокрема з прифронтової Гуляйпільщини, Оріхівського району. «OOPS» поспілкувалася з тими, хто після евакуації оселився саме тут, дізналася про їхні маршрути, виклики та перші кроки у новому житті
Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Онлайн» telegram-канал «Відбудова. Онлайн»
Шлях переселенки та активна роль у житті Павлівської громади»
Тетяна Петренко приїхала до Павлівської громади з села Білогір’я Оріхівського району. До війни Тетяна понад двадцять років працювала в освіті: викладала українську мову та літературу, очолювала будинок культури, згодом працювала секретарем сільської ради.
Незадовго до повномасштабного вторгнення жінка втратила чоловіка. А з початком війни її рідне село опинилося під постійними обстрілами. Виїхати одразу було неможливо – зруйнований міст, заміновані дороги, активні бойові дії.
Ми довго думали, що це ненадовго. А потім стало зрозуміло – треба рятуватися,
Тетяна Петренко, ВПО з Оріхівського району x
Тетяна Петренко, ВПО з Оріхівського району
Вона допомагала військовим, які заходили в село: годувала, заряджала телефони, підтримувала, чим могла. 28 березня 2022 року її будинок зруйнували. За кілька днів вона виїжджала вже без дому.
Обидва її сини служать у Збройних силах України. Молодший пішов до військкомату у перший день повномасштабної війни, старший – добровольцем згодом. Обоє зазнали поранень.
Я ними пишаюся. Попри війну, втрати й постійну тривогу, вони залишаються людьми – дбають про рідних, знаходять сили допомагати іншим і не здаються. Їхня витримка й тиша щоденної праці над життям – це і є справжня сила. І саме на таких людях усе тримається,
Тетяна Петренко, ВПО з Оріхівського району.
Після евакуації Тетяна певний час жила в Запоріжжі, перебивалася підробітками, доки разом із сином не ухвалила рішення купити будинок у Нововасилівці.
Будинок, який купила Тетяна Петренко, в Павлівській громаді x
Будинок, який купила Тетяна Петренко, в Павлівській громаді
Я не хотіла все життя бути тимчасовою. Власний дім для мене – це не про комфорт, а про відчуття опори,
Тетяна Петренко, ВПО з Оріхівського району.
Сьогодні Тетяна працює в місцевому клубі. Вона займається організацією заходів, працює з дітьми, допомагає наповнювати життя села подіями й спільними зустрічами. Влітку тут діяв дитячий табір – сюди приходили й її онуки. Каже, що для неї важливо бути корисною громаді, а не просто жити поруч.
Під час масових блекаутів Тетяна також чергувала в Пункті незламності. Допомагала людям зігрітися, підзарядити телефони, зорієнтуватися, куди звернутися по допомогу. Каже, що тоді особливо відчувалося, наскільки важливо просто бути поруч.
Котик Тетяни Петренко x
Котик Тетяни Петренко
Іноді людині треба не стільки чай чи світло, скільки слово й відчуття, що вона не сама,
Тетяна Петренко, ВПО з Оріхівського району.
Життя після евакуації: історія родини з Гуляйпільської громади
Родина Великих до повномасштабної війни жила в селі Залізничне Гуляйпільської громади. Все життя – на одному місці. Працювали на місці, тримали господарство, звикли жити з власної праці. Світлана багато років працювала у дитячому садочку, її чоловік Микола – на виробництві.
Після початку повномасштабної війни родина певний час залишалася вдома. Перші обстріли змушували ховатися, але надія, що все скоро закінчиться, ще тримала. Остаточно зважилися на виїзд у квітні 2022 року, коли жити під постійною загрозою стало неможливо. Виїжджали поспіхом, з мінімумом речей. Частину документів втратили, частину не змогли забрати.
Світлана Велика зі своїм домашнім улюбленцем x
Світлана Велика зі своїм домашнім улюбленцем
Тоді ми не думали про папери. Головне було – вибратися живими. А вже потім зрозуміли, що без документів будь-які питання вирішувати набагато складніше,
Перший час Великі жили в Запоріжжі – на дачі за Кушугумом. У двох кімнатах мешкали шестеро людей.
Город родини Великих x
Город родини Великих
Було тісно, але тоді ми раділи й цьому. Бо головне – всі живі,
Згодом родина почала шукати більш постійне житло. За оголошенням знайшли житло у селі Спасівка Павлівської громади. Частину плати Великі компенсують допомогою по господарству.
Роботу знайти не вдалося – вік, стан здоров’я та проблеми з документами стали серйозною перепоною. Основний дохід родини – пенсії та допомога ВПО.
Будинок родини Великих, який вони орендують в Павлівській громаді x
Будинок родини Великих, який вони орендують в Павлівській громаді
Ми не перебирали варіанти. Було важливо, щоб був дах над головою і щоб нас прийняли. Тут люди пішли назустріч, і для нас це дуже багато значить,
Микола Великий — ВПО з Гуляйпільської громади x
Микола Великий — ВПО з Гуляйпільської громади
Субсидію на оренду житла оформити не змогли – через втрату документів і складну процедуру.
Коли ти пенсіонер і постійно живеш у тривозі за дітей і зятів на фронті, іноді просто не вистачає сил ходити по кабінетах,
Зараз разом із подружжям живуть онуки та донька. Наймолодший навчається у першому класі Нововасилівської гімназії. Щоранку Микола відвозить його до школи власною машиною. Попри складне матеріальне становище, у дворі Великих живуть три собаки та чотири коти. Частину тварин вони забрали до себе, частину привезли родичі з Воздвижівки Гуляйпільського району, рятуючи їх від обстрілів.
Пес, якого привезли родині Великих, з Воздвижівки x
Пес, якого привезли родині Великих, з Воздвижівки
Важко всім, але як їх залишиш? Вони ж теж без дому. Ми й самі втратили своє, то як можемо кинути тих, хто повністю від нас залежить. Поки є сили – будемо дбати, бо інакше просто не можемо,
Як громада працює з ВПО
За словами представниці Павлівської громади Наталії Третяк, громада працює з внутрішньо переміщеними людьми в умовах обмежених ресурсів, але намагається бути на постійному зв’язку з переселенцями.
До нас приїхали люди з різних районів області. У тому числі і з Гуляйпільщини, і з Оріхівського напрямку. У кожного своя історія втрати, і універсальних рішень тут не існує. Ми інформуємо про гуманітарну допомогу, можливості підтримки, контакти служб,
Вона додає, що багато переселенців втратили не лише житло, а й роботу.
Комусь потрібне житло, комусь – допомога з документами чи працевлаштуванням, а іноді людям важливо, щоб їх просто вислухали. Ми це розуміємо й працюємо в межах наших можливостей,
