Повномасштабна війна, розв’язана російською федерацією, остаточно зруйнувала міф про ефективність «паперових» гарантій безпеки.
Володимир Зеленський та Дональд Трамп
Про це в коментарі i-ua.tv заявив український політик, заслужений юрист України Микола Голомша.
«Світ уже бачив, як підписані угоди перетворюються на ніщо, коли за ними не стоїть сила. Україна заплатила за ці ілюзії занадто високу ціну, щоб повторювати ті самі помилки.
Ставка на персональні домовленості з політиками, зокрема з такими як Дональда Трампа чи представниками його оточення — Джареда Кушнера та Стівена Віткоффа — виглядає не як стратегія, а як самообман. Політики приходять і йдуть, їхні позиції змінюються залежно від внутрішніх інтересів і кон’юнктури. Безпека держави не може залежати від настрою окремих осіб чи передвиборчих обіцянок. Це питання інституцій, сили і відповідальності", — каже М. Голомша.
За його словами, ще більшою ілюзією є віра в те, що російську федерацію можна зупинити домовленостями.
«Від Будапештського меморандуму до Мінських угод — вся історія відносин демонструє одне: москва не виконує зобов’язань, якщо її не змушують це робити. Для неї переговори — це інструмент виграшу часу, перегрупування і наступного удару. Ігнорувати цей факт — означає свідомо готуватися до нової війни.
Єдиний реальний сценарій завершення війни — це не компроміс заради компромісу, а примус агресора до миру через силу. І ця сила повинна бути системною, довготривалою і незворотною", — каже М. Голомша.
За його словами, перший елемент — максимальне посилення військової спроможності України. Йдеться не просто про постачання зброї, а про повну інтеграцію з оборонними системами Європи: спільне планування, стандарти, виробництво озброєнь, технологічну кооперацію. Україна має стати не споживачем безпеки, а її виробником.
Другий елемент — розміщення на території України повноцінного європейського військового контингенту. Не символічної місії, а бойового угруповання зі сучасними системами ППО, авіацією, ракетними комплексами і розвідкою. Його завдання — не «спостерігати», а гарантувати: будь-яка нова агресія автоматично означає війну не лише з Україною, а з коаліцією держав. Тільки така реальність зупиняє кремль.
Третій елемент — жорстке правове оформлення міжнародної участі через механізми Організації Об’єднаних Націй. Україна має системно і наполегливо апелювати до Статті 51 Статуту ООН, яка прямо передбачає право на колективну оборону. Це не дипломатичний жест — це юридична основа для створення військової коаліції, яка діє легітимно і відкрито.
«Паралельно має бути доведена до кінця справа міжнародної відповідальності. Рішення Генеральної Асамблеї ООН повинні трансформуватися у створення повноцінного трибуналу за злочин агресії. Без покарання не буде стримування. Без стримування не буде миру.
Європа в цій конфігурації — не альтернатива, а ключ. Саме європейські держави найближче відчувають загрозу і мають прямий інтерес у її нейтралізації. Формування європейської оборонної суб’єктності відкриває вікно можливостей для нової архітектури безпеки, де Україна є не буфером, а центральним елементом стримування.
Україна має остаточно відмовитися від логіки «домовимося якось». Ця логіка вже привела до втрати територій і тисяч життів. Мир не підписують — його нав’язують через баланс сили.
Реальні гарантії безпеки — це не слова і не підписи. Це війська, зброя, союзники і готовність діяти. Все інше — ілюзії, за які знову доведеться платити кров’ю. Хочеться цю позицію презентувати не тільки Україні, а й Євросоюзу", — резюмує М. Голомша.
POWER INSTEAD OF ILLUSIONS: WHAT REAL SECURITY GUARANTEES UKRAINE NEEDS TO END THE WAR
The full-scale war unleashed by the Russian Federation has definitively destroyed the myth of «paper» security guarantees. The world has already seen how signed agreements turn into nothing when they are not backed by force. Ukraine has paid far too high a price for these illusions to repeat the same mistakes.
Relying on personal arrangements with politicians, including figures such as Donald Trump or members of his circle — Jared Kushner and Steve Witkoff — is not a strategy, but self-deception. Politicians come and go; their positions shift depending on domestic interests and political expediency. The security of a state cannot depend on the mood of individuals or campaign rhetoric. It is a matter of institutions, power, and responsibility.
An even greater illusion is the belief that the Russian Federation can be stopped through agreements. From the Budapest Memorandum to the Minsk Agreements, the entire history of relations demonstrates one thing: Moscow does not honor commitments unless it is forced to do so. For it, negotiations are a tool to buy time, regroup, and strike again. Ignoring this reality means consciously preparing for another war.
The only realistic scenario for ending the war is not compromise for the sake of compromise, but forcing the aggressor into peace through strength. And that strength must be systemic, long-term, and irreversible.
The first element is the maximum strengthening of Ukraine’s military capability. This is not merely about weapons supplies, but about full integration into Europe’s defense systems: joint planning, common standards, weapons production, and technological cooperation. Ukraine must become not a consumer of security, but a producer of it.
The second element is the deployment of a full-fledged European military contingent on Ukrainian territory. Not a symbolic mission, but a combat-capable force equipped with modern air defense systems, aviation, missile capabilities, and intelligence assets. Its task is not to «observe,» but to guarantee: any new aggression will automatically mean war not only with Ukraine, but with a coalition of states. Only such a reality can deter the Kremlin.
The third element is the firm legal framework for international involvement through the mechanisms of the United Nations. Ukraine must consistently and insistently invoke Article 51 of the UN Charter, which explicitly provides for the right to collective self-defense. This is not a diplomatic gesture — it is the legal foundation for forming a military coalition that acts openly and legitimately.
At the same time, the issue of international accountability must be brought to completion. The decisions of the United Nations General Assembly must be transformed into the creation of a full-fledged tribunal for the crime of aggression. Without accountability, there will be no deterrence. Without deterrence, there will be no peace.
In this configuration, Europe is not an alternative — it is the key. European states are the closest to the threat and have a direct interest in neutralizing it. The gradual formation of European defense subjectivity opens a window of opportunity for a new security architecture in which Ukraine is not a buffer, but a central pillar of deterrence.
Ukraine must finally abandon the logic of «we will somehow reach an agreement.» This logic has already led to the loss of territories and thousands of lives. Peace is not signed — it is imposed through a balance of power.
Real security guarantees are not words or signatures. They are troops, weapons, allies, and the willingness to act. Everything else is an illusion that will again be paid for in blood.
This position must be communicated not only within Ukraine, but also clearly and firmly to the European Union.
