Бюджетне фінансування партій в країні не працює на користь виборців, бо українська політика працює на спонсорів.
В день виборів ми отримуємо бюлетень з багатьма прізвищами людей, яких ми не висували, не ставили їм завдань і не фінансували
Про це під час ефіру на i-ua.tv заявив виконавчий директор «Мережі вільних людей» Руслан Рохов
«Не всі партії фінансуються з бюджету. Наприклад, у міській раді є партія, лідер якої працює в обласному центрі. При цьому близько 50% депутатів міської ради входять до складу цієї партії.
В Україні у 2019 році діяла пропорційна виборча система з преференціями: виборець голосував за партію і водночас міг підтримати конкретного кандидата від цієї партії. У результаті така партія отримує більше половини місць у міській раді, має свого керівника, але при цьому не має фінансування.
Тобто політичні сили, які мають велику підтримку громадян, але менше ніж 3% від необіходних голосів на виборах, грошей з бюджету не отримують. Це неправильна історія. В Італії її змінили, ліквідувавши фінансування партій з бюджету. Тепер кожен громадянин фінансує партії самостійно. Тому особисто я за це виступаю багато років", — каже Р. Рохов.
За його словами, проєкт «Мережа вільних людей» — це умовно як ОСББ, де співвласники багатоквартирних будинків домовляються, як має відбуватися вивіз сміття, охорона території тощо.
«Після домовленостей ми визначаємося, по скільки маємо скинутися, щоб вирішити питання. У Києві це видно на прикладі роботи ОСББ та ЖЕКу. Адже будинки, де працює ЖЕК, стоять без світла та води після обстрілів по кілька днів, а в домівках з ОСББ ніхто не волає. Люди встановили генератори для ліфтів та насосів. Вони поводяться як співвласники та господарі на своїй території.
А «Мережа вільних людей» — це гуртування людей, які вважають себе господарями власної республіки. Вони не сидять і не чекають, хто вирішить їхні проблеми. Тобто мережа — це об’єднання користувачів або замовників, а партії — це провайдери. У мережі ми визначаємо, яку проблему і як вирішуємо, кого бачимо гідним вирішувати ці проблеми певним способом. Мережа — це колективний замовник державної політики, а партія зводиться до технічної функції «, — каже Р. Рохов.
За його словами, в сьогоднішній системі якийсь партійний вождь узяв у когось багато мільйонів доларів або сам є спонсором. Після цього він визначив, кого буде висунуто і чим ці люди будуть займатися.
«Саме тому в день виборів ми отримуємо бюлетень з багатьма прізвищами людей, яких ми не висували, не ставили їм завдань і не фінансували.
Фактично це найняті працівники тих, хто все це оплатив. Усі ці люди працюватимуть на свого спонсора. А це означає, що українське суспільство ніколи не мало можливості обирати власних представників.
Натомість мережа створює не лише можливість вибору, а й можливість ставити завдання тим, кого обрала громада, та контролювати їх виконання", — резюмує Руслан Рохов.
