"Хортицька пташка", майор козацького округу м. Запоріжжя Тетяна Богданова: "Загартуйся, народе, дай собі добру раду"
Єдина у Запорізькій області україномовна і найдавніша (99 років) газета “Запорізька правда” зустрічається з людьми, які нас надихають. Наша сьогоднішня зустріч – із Тетяною Богдановою, видатною запоріжанкою, автором і виконавицею бардівських пісень, лауреаткою численних всеукраїнських і міжнародних конкурсів, творчий стаж якої – майже 30 років.
Співоча поетеса, яка зросла на Хортиці і до військових дій на Донбасі творила виключно російською, зараз вивчила мову рідного батька – українську і з самої глибини душі вилила біль за Україну у нових віршах…
***
“Покинути свою рідну землю у тяжкі часи, на мій погляд – це зрада”
Шановна пані Тетяно, запоріжці добре знають Вас і люблять Вашу творчість. Ви -талановита людина, співачка, авторка пісень, учасниця багатьох фестивалей, людина із досить цікавою біографією… Але про Вас виявилося так мало інформації в інтернеті і ЗМІ. Може, прийшов той ключовий момент, і нашому читачеві розкажете про себе і свою творчість більше?
– Я свій сайт, так би мовити, «знищила», логіни і коди загубила. Можливо, треба зараз його відновити. А ось моя біографія і творча діяльність до цього моменту.
Після закінчення середньої школи я працювала секретарем-діловодом у різних офіційних установах м. Запоріжжя. Згодом закінчила вище училище культури у м. Мелітополь за фахами „організатор культурно-масової діяльності” і „керівник хору”. Також закінчила Харківську державну академію культури, де здобула кваліфікацію магістра з культурології і пройшла підвищення кваліфікації у Запорізькому національному університеті за спеціальністю «педагог-організатор». Тут здобула знання з фахів: «основи сценарної роботи», «курс режисури» та «акторського мовлення». Була солісткою естрадно-духового оркестру при Палаці культури „Металург”, керівником церковного хору при Запорізькій єпархії УПЦ. Працювала я і заступником коменданта з виховної роботи у гуртожитку Запорізької державної інженерної академії, де керувала бардівською студією для студентів, а також – вчителем художньої історії у Запорізькому ліцеї економіки та інформатики. У свій час я оволоділа багатьма спеціальностями, але не завжди мені щастило знайти гарну роботу до душі.
До цього часу записано чотири магнітоальбоми і два пісенних диски Тетяни Богданової. Перший – „З любов’ю та вірою” був записаний у студії „Ринг” звукорежисером М. Середою у 1998 році. Другий – „Не розгубіть одне одного, друзі”, записаний в студії „Навігатор” звукорежисером М. Петренко у 2000 році. Третій диск – „У борг все життя”, записаний в студії „Юніверс” звукорежисером А. Матвіїшиним у 2001 році. Четвертий – „Міський романс”, записаний у студії „Навігатор” звукорежисером М. Петренко у 2003 році. У 2011 році здійснився запис двух дисків: «Недосконале дитя» та «Все про мене» на студії «Юніверс» у звукорежисера А.Матвіїшина.
Я є неодноразовим лауреатом фестивалів авторської пісні, починаючи з 1988 року. У 1998 році – лауреат Х Всеукраїнського фестивалю авторської пісні у м. Суми. У 1999 році стала дипломантом Всеукраїнського фестивалю „Ми – українські” у м. Приморськ Запорізької області (як автор-виконавець), а у 2000 році, на цьому ж фестивалі – дипломантом (як вокаліст).
У 2002 році стала лауреатом пісенно-поетичного фестивалю „Мамині джерела” (як вокаліст і композитор). У 2003 році нагороджена грамотою Запорізького управління культури (як почесний гість і член журі фестивалю „Мамині джерела”).
У 2004 році – лауреат 1-го ступеню III міського фестивалю виконавців авторської та сучасної естрадної пісні „Пісенне сузір’я”. На ІІІ Всеукраїнському фестивалі російської пісні у 2007 році в м. Київ була нагороджена званням лауреата з присвоєнням першого місця у номінації „бардівська творчість”. У цьому ж році нагороджена почесною грамотою міністра культури України Ю. П. Богуцького за сумлінну працю та високий професіоналізм. У 2008 році стала лауреатом на IV Всеукраїнському фестивалі російської пісні. У 2009 р. – лауреат фестивалю «Булат» м. Суми та дипломант фестивалю «Славутич -2009» (на кордоні Бєларусі), а також у цьому році була гостею на фестивалі «Есхарі» (м. Харків) та делегатом від України на фестивалі авторської пісні в ім’я Валерія Грушина (м. Самара, Росія). У 2013 р. стала лауреаткою Міжнародного поетично-пісенного фестивалю «Зірка Різдва» (м. Запоріжжя), у 2016 році – переможицею Всеукраїнського фестивалю «Золоті акорди» у м. Київ. Декілька разів була членом журі: на фестивалі „Мамині джерела” (2003 р.), на фестивалі авторської пісні у Запорізькому гідротехнікумі (2005 р.), «У стінах срібного віку» (2013 р. та 2016 р.).
З 2008 по 2014 роки відзначена грамотами та подяками за активну участь у фестивалях«Березневий квіт», «Співочий острів», «Формула вогню» та «Бардівські зорі», почесними грамотами у 2011 та 2016 роках від Запорізької міської організації композиторів, а також почесними грамотами від обласної ради у 2011 та 2013 роках до Дня українського козацтва.
Також у світ вийшли чотири збірки пісень і віршів Тетяни Богданової: „Муза придорожня” (1999 р., видання ЗДІА), „Не обирай інших доріг” (2002 рік, видання ЗДІА), „Під знаком Овна” (2004 рік, „Видавець”, м. Запоріжжя), «Вертикаль небесна» (2014 рік, «АА Тандем», м.Запоріжжя).
Друкувалася у всеукраїнських альманахах „Провінція” (1999-2007 рр., м. Запоріжжя) і „Від серця до серця” (2004-2006 рр., м. Запоріжжя), у літературно-художньому альманасі „Хортиця” (2004 р., журнал Запорізького відділення Національної Спілки письменників), у альманасі „Розсипи” (з 2005 року, м. Дружківка Донецької обл.), у запорізьких поетичних збірках: „Академія” (2000), „Пошуки крил” (2003 рік), „Зачарований Дніпро” (2004 рік), „Перевесло” (2005) і у міжнародному літературно-художньому журналі „Ренесанс” (К., 2006), в антології «Обрус» (2008, м. Запоріжжя, видавництво «Дніпровський Металург»).
З 1991 року є активним діячем у літературному об’єднанні “Пошук». У 2006 році прийнята до Запорізької міської організації композиторів, у 2007 р. – до Запорізького округу козаків. У 2010 р. – отримала звання майора козацького округу. У 2011 р. – нагороджена козацькою відзнакою «За віру та волю». З 2012 р. – голова жіночої організації «Берегиня».
Неймовірно, яке у Вас насичене творче життя! Географія концертних виступів – також широка. Чому Ви залишилися у рідному місті? Адже Запоріжжя у своєму радянському минулому – обласний центр з переважно “індустріальним обличчям”, з якого обдаровані люди зазвичай хотіли виїхати… А зараз для творчих людей часи змінилися?
– У Запоріжжі є багато творчих людей, які від’їжджають до Київа, хто й далі за кордон… Це рішення, на мій погляд – суто особисте. Кажуть між людей, що “Батьківщина там, де добре людині”, але ж багато і таких, які повертаються додому, до Запоріжжя. Зараз життя ускладнилося війною, зпадом економіки та іншими соціальними явищами. Деякі люди тікають від труднощів, а якась частина намагається боротися з негараздами і перемагати у випробуваннях. Це все відбувалося і раніше, і зараз відбувається. Щодо мене, то не відпускає рідна матуся земля, кохане Запоріжжя, козацький край, люба Хортиця. Тут народилися моя сім’я, мої діти, мої пісні. Дитинство моє пройшло на Хортиці, я співала з пташками з самого раннього віку. Тільки зараз стало зрозумілим, яким прекрасним і щасливим було моє дитинство! Спілкування з природою та сприйняття суцільної насолоди від цього – це істинна радість. А покинути свою рідну землю у тяжкі часи, на мій погляд – це зрада.
“На Дні Незалежності у Запоріжжі я заспівала свою пісню “Про Україну”
Це справді так. А які пісні Вам зараз приходять на серце, коли в Україні точиться війна і ллється кров..? Які концерти для Вас зараз можливі?
– Саме ця війна сприяла написанню текстів пісень українською мовою. До цього моменту мої пісні писалися російською мовою. Моя мамуся – росіянка за походженням, приїхала до України молодою дівчиною, батько – українець, тобто я -слов’янка, і тому болить душа з обох боків. Але ж Запоріжжя і взагалі Україна в цілому – це колиска: мого дитинства, мого зростання. мого розквіту, моєї зрілості, мого майбутнього. У пісенних віршах про Україну вирують захист, віра і любов до рідної землі. А у пісні про матір, яка чекає з Донбасу свого сина, скільки жалю і болю. Думаю, ці пісні – не спроба, а подальша робота у напрямку поглибити знання з української мови. Тільки б не хотілося штампів і надмірного смутку, потрібні різноманітні теми.
Щодо концертів, зараз актуальним є відгук на запрошення і прийняття участі у проектах, які мають пряме спілкування з учасниками бойових дій, допомога волонтерам, біженцям. Я збирала речі, потрібні для донецьких дітей, які у літку позаминулого року мешкали у школі у Заводському районі нашого міста. Приймала участь у програмі «Переможемо разом». Була на зустрічі з солдатами АТО у Запорізькій обласній бібліотеці. Також мені пощастило виступати у концерті до Дня Незалежності на площі Фестивальній і заспівати свою пісню «Про Україну». Це не останній варіант до прийняття участі у проектах, пов’язаних з допомогою захисникам нашої країни, будуть і інші програми, у яких можна проявити своє добро душі – як творче, так і людяне.
Чи займається співачка Тетяна Богданова благодійністю?
– Моя творчість взагалі і є благодійністю. За незначним винятком, коли я виступала у концертах, отримуючи гроші. Це був збіг якихось обставин або велике бажання подякувати фінансово. У наш сучасний час благодійність – не релевантна, і розуміє її кожен на свій розсуд. Шрі Ауробіндо, індійський філософ, у своїх бесідах з учнями мав інший напрямок зору: «Творчість або талант, який купують за гроші – це не істинні творчість і талант…» Адже талановиті люди з народження мають здібності, вони обдаровані природою, Небом і тому повинні дарувати свій талант з радістю і любов’ю, не тримаючись за збагачення капіталу. Якщо я маю час, та дуже жалкую, коли його не вистачає, завжди радо відгукуюсь на запрошення благодійних виступів у школах, ліцеях, вишах, у лікарнях, у воєнних школах, у гуртожитках, спілках пенсіонерів, в структурах безробітних – тобто на святах різного рівня. Був час, коли я приймала участь у допомозі сім’ям загиблих афганців і не завжди мала зацікавленість у доході, тому що виїзні концерти вимагали придбання бензина, ремонта музичної апаратури, транспорту. Були гроші на обід і міський транспорт – і добре. Насправді, багато благодійних концертів було організовано і здійснено, і допомагали у цьому ЗМІ. Такі телевізійні программи як «Ранкова лінія», «Вечірня лінія», «АртІшок», «Контекст», «Поза форматом» (ЗОДТРК ТК “Запоріжжя”), ранкова программа ТВ “Алекс” та інші. Я брала участь у програмі на міському радіо «Пісенне Запоріжжя», ведучий – Анатолій Сердюк, наш відомий співак і композитор, робила радіо об’яви для фестивалів авторської пісні. І все зараз навіть не згадаєш…
“Найтяжче тим, хто є вільний художник свого жанру”
Що скажете взагалі про творчих людей у Запоріжжі і області? Що можете їм побажати? Комусь потрібна, можливо, допомога? І чи є така творча профспілка, яка займається підтримкою талантів у місті Запоріжжя?
– Знаєте, Запорізький край, як і інші місця України, має своїх різноманітно обдарованих людей. Їх дуже багато у різних напрямках культури. Це і поети, і художники, І музиканти, і композитори, і блискучі виконавці різних жанрів. І кожен шукає, де якомога більше і краще реалізувати свої здібності. Нас багато, але не усім щастить працювати за профілем освіти або мати хоча б якийсь дохід від творчості на найнеобхідніше. Щодо профспілок, насправді існують літературні об’єднання, організація композиторів, художні школи – як державні так і приватні, музичні заклади навчання. Тим творчим людям, які влаштовані на роботу у театр чи у філармонію, або хтось має свій розвинений творчий бізнес – легше з фінансового боку. Найтяжче тим, хто є вільний художник свого жанру. Мається на увазі не професійний досвід, а реалізація здібностей та працевлаштування. Міські літературна і композиторська організації допомагають творчій людині стати більш талановитим і сильнішим, дають можливість продемонструвати свій талант, тобто ,дають тобі крила”, впевненість у собі, а далі, як доля буде вести – чи угору, чи навпрямки, чи у небуття. Добре, коли людина опікується чиєюсь допомогою. Від допомоги, мабуть, ніхто ще не відмовився, але ж не у всіх – щаслива зірка і не завжди все вирішує час і спроби. Як висловлювався один з моїх найулюбленіших філософів Еммануїл Кант: «Мистецтво» – це вільна гра дійства». Це – співвідношення суб’єкта з симпатією і благодійною оцінкою творчого продукту. Перед побажаннями, хотілося б знову повернутися за порадою до великих людей. І Е. Кант також говорив: «Не одній розумній людині святість недосяжна», але ж поряд з цим: «Немає нічого ціннішого, аніж зоряне небо над нами і моральний закон в нас самих».
До чого я веду, головне призначення культури – постійно сприяти духовному розвиткові людини, розкриттю його талантів і здібностей. І доки живуть у світі філософи і поети, музиканти та художники, – це джерело людства буде нести у долонях духовний творчий Вогонь як спасіння людяності, миру і любові в кожній людині. Хай усім нам пощастить у виконанні свого призначення!
“Запоріжжя – це осередок бардівської культури”
На Вашу думку, розвиток напрямку авторської пісні, який є і може бути в Україні? Що потрібно для цього розвитку?
– Авторська пісня з моменту її появи у 60-ті роки дуже змінилася. Це розвинена і самостійна творча ланка нашої сучасності. Написавши магістерську дисертацію: «Образно-символічні початки феномена бардівської культури», багато про що можна говорити… Зокрема, з часів Б. Окуджави, В. Висоцького, Ю. Візбора, О. Дольського та багатьох інших талановитих представників жанру бардівської культури, які мали свій творчій стиль, самобутність і докорінну досконалість змісту пісень та майстерність виконання, залишились у народній пам’яті як діаманти пісні, як взірець і маяк духовності, на зміну першого покоління бардів прийшли друге і третє покоління.
Вони розвинули, а може щось і втратили по дорозі удосконалення цього жанру. Прийшов до культури бардів вплив і інших жанрів – джаз, блюз, реп, тобто музичні моделі сучасної пісенності. Тут насамперед і розвиток, чому ж ні? Автори гуртуються у дуети, тріо, ансамблі, у театри, але ж, одночасно, на мій погляд, втрачається камерність у формі спілкування, довірливість пісенної розмови, притаманної авторам-бардам. Жанна Бічевська неодноразово говорила, що майстерність виконання – необхідна річ для бардів, і пройшов тот час, коли на це можна не зважати. Просто потрібно завжди пам’ятати про призначення бардів і їх творчого продукту, щоб духовні цінності не зникали з репертуару, а навпаки звеличувалися, щоб це було не тільки розвагою, а й історично-духовним витоком творчості. Насправді, бардівська пісня давно стала професійною, але ж її покликання і принципи ствердження зменшилися. Молоді талановиті автори привнесли у жанр сучасні пісенні мотиви. Зрозуміло, що це початок творчого шляху, і може надалі вони змінять своє ставлення до пісні, ознайомившись з шедеврами бардів першого та другого покоління.
Запоріжжя – це осередок бардівської культури. У нашому місті організовані та функціонують п’ять фестивалів авторської пісні: «Байда», «Плеяда», «Співочий острів», «Березневий квіт», «Дні пам’яті творчості Володимира Висоцького». Думаю, це не остання дія у цьому напрямку та розвитку.
Дуже гарно, що є автори, яких я обожнюю, які цінують свій творчий час і місце уваги на сцені. Це – талановиті особистості, творчість яких надихає задуматися і лікує душу. В Україні це – Вадим Гефтер (Донбас), Сергій Кучма ( Запоріжжя), Віктор Горяйло (Донецьк), Анна Киящук (Запоріжжя), Юрій Чайка (Харків), Олена Касьян (Львів), Інна Труфанова (Київ), Олександр Супрун (Запоріжжя), Сергій Каплан (Крим), Олександр Білан (Запоріжжя), Сергій Волошин (Красний Луч), Володимир Васильєв (Харків), Дмитро Долгов (Київ), Сергій Рудь (Дніпро), Леонід Глувко (Оріхів), Василь Сагайдачний (Дніпро), Олег Швидкий (Запоріжжя) Юрій Дагаєв (Марганець), Віктор Васильєв (Запоріжжя), Сергій Зосімов (Полтава), Наталія Соболєва-Памірова (Каменське), Павло Черноус (Енергодар), в Росії це – Тимофій Сердешний…
А головна мета та розвиток бардівської культури – це наша творча участь у жанрі авторської пісні, створення нових пісенних творів та об’єднання наших творчих енергій у життєвому просторі нашої країни , та за її межами, завдяки чому життя людей набуває натхнення і духовності, віри у те, що все буде добре. А це і є вдалий розвиток жанру авторської пісні.
Що Вам хочеться ще реалізувати, що створити зараз? Які є творчі плани особисті або у співавторістві з ким?
– Вже є творчий матеріал на запис нового диску, але потрібен час для підготовки цього процесу. І я захопилася білінгвізмом, поширюю вивчення української мови з надією, що здійсниться мрія щодо написання пісень і віршів рідною мовою. Творчі плани, що стосовно в співавторстві, так це проведення і активна участь у фестивалях: «Березневий квіт», «Співочий острів», «Дні пам’яті Володимира Висоцького у Запоріжжі», «У стінах Срібного віку».
Дай Боже, щоб у наступному році ці заходи здійснилися і була щаслива можливість спілкування з колегами щодо творчого процесу. Може, з’явиться ще якийсь цікавий проект або ідея – я буду тільки рада.
“Я вивчаю українську мову, щоб творити пісні і вірші”
А яка співачка авторської пісні Тетяна Богданова у повсякденному житті? Що любите робити? Які є жіночі хобі? Чи є тепле гніздечко, кохана людина? Діти, онуки?…
– Я – жінка, як і усі жінки, маю хатні роботи і сімейні обов’язки. Перу, гладжу, готую сніданки, обіди і вечері, прибираю. Люблю читати, спілкуватися з людьми і природою. Шию і в’яжу, але зараз на це не завжди вистачає часу. Роблю стрижки і зачіски усій рідні. У мене – найкращий у всьому світі чоловік, двоє дорослих дітей і один онучок, поки що!…У минулому році ми відгуляли “срібне весілля” і маємо надію, що будемо разом до останнього подиху. Мій чоловік – теж творча людина, ми познайомилися з ним у колі авторської пісні, на одному із бардівських фестивалів, і мені дуже подобаються його вірші й пісні. Так що це – не тільки мій чоловік, а я його дружина, ми друзі і коханці, однодумці і колеги з творчості. Коли мені тяжко на душі, я ставлю перед собою складні завдання, наприклад, займаюся устроєм свого маленького будиночку, роблю ремонти, вивчаю технічну літературу, не цураюся ніякої праці, чим і лікую свої душевні рани, а потім на думці тоді одне: коли це все буде мати логічне завершення. Тоді усі душевні негаразди відходять на другий план…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Я народжена, щоб робити добро людям”
Які Ваші найулюбленіші пісні? Книги? Фільми?
– Насамперед народні романси обожнюю. З бардівської і сучасної пісенної культури: Булат Окуджава «Молитва Француа Війона», Володимира Висоцького «Коні привередливі», пісні Едіт Піаф, Фреді Меркюрі «Шоу має продовжуватися», Святослава Вакарчука «Я не здамся без бою», «Вище неба»…Навсправді улюблених пісень більше, ніж я вказала. Щодо книг – багато чого прочитано і подобається: Ілля Ільфа та Євген Петров «Дванадцать стільців», Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита», Девід Вейс «Величне і земне», Павло Загребельний «Роксолана», Микола Гоголь «Тарас Бульба»…Зараз захоплена філософією і прочитанням книжки «Осягнення історії» Арнольда Тойнбі, тобто історичні і філософські книги зараз на першому місці. Найулюбленіші композитори – це Іоган Себастіан Бах, Вольфганг Амадей Моцарт, Антоніо Вівальді, Петро Ілліч Чайковський, Арам Хачатурян… Найперші фільми мого дитинства: «Діамантова рука», «Іван Васильович міняє професію», «Унесені вітром» – усі фільми за участю відомих акторів і акторок: Адріано Челентано, Луї Де Фюнеса, Сандри Балок, Джулії Робертс. І нові сучасні стрічки «Слуга народу» і «Свати».
“Людина повинна змінити себе, а потім когось і щось”
Якщо Ви віруюча людина, то можемо про це поговорити, за власним бажанням…
– Я козачка – географічно і традиційно, а коли приймали на Січ, то ставили до претендента питання: «Чи віруєш ти в Бога?». Так і я вірую і не тільки тому, що козачка. На мій погляд, невіруюча людина без Небесного благословення, насамперед, не може знати про себе, хто вона така і контролювати в собі негативні явища, змінивши їх на позитивні. Основне завдання людяності – пізнати себе самого і жити добром і любов’ю, змінивши в собі нехороші вади, вчинки, риси. Наприклад: людина заздрить, що з цього виходить. Вона проживає чуже життя, постійно ускладнює життя невинній людині, якій заздрить, краде його щастя і вдачу, і мало того не розвиває в собі свої здібності та не живе своїм власним життям.. Ось і виходить, що заздрість – дуже складна вада, тому що вона спроможна на всілякі пакості. Ми усі дуже любимо самих себе, демонструємо одне одному свою гідність, добрі вчинки, тобто виставляємо себе з найкращих своїх боків, але ж людина – не пухнастий лагідний звір, у кожного є свої скелети у шафі. І тільки декілька близьких людей знають тебе справжнього. Тут один вихід: «змінюйся сам і навколо тебе зміняться сотні людей». Це вислів мудрого святого Серафіма Саровського. Зараз – дуже складний час, усі негаразди і недоліки людини сприймаються замість справжньої гідності. Все матеріальне вище за духовне. Люди втрачають, на жаль, благородність, великодушність, довірливість, доброзичливість… І, щоб гідність стала гідністю, а недоліки виправлялися, потрібна загальна потужна робота кожної людини нашого суспільства у напрямку духовності. Людина повинна змінити себе, а потім когось і щось…Ось для чого віра у Великого Архітектора нашого життя і нас самих. Для відродження наших душ і нашого світу, щоб ми стали кращими і світ навколо.
“Пісня дарує горизонт мрій і надій”
Пані Тетяно, редакція “Запорізької правди” дуже вдячна за увагу і час, що Ви приділили нашій бесіді. Ми бажаємо Вам успіхів у навчанні української мови і всіляких духовних і творчих злетів. Чекаємо на пісні рідною мовою! Зараз, можливо, є ті сокровенні слова, які Ви хотіли би подарувати своїм слухачам?
– Моя творчість відлунює соціальні явища суспільства, почуття людини і народу у святкові і важкі часи сучасності. Кожен раз, коли виходжу на сцену, я дарую частку своєї душі відвертими бажаннями добра, любові і миру усім нам і нашій любій Україні. Пісня – це дуже комунікативна і корисна одиниця духовності, я впевнена, що вона вириває людину з процесу переживання життєвих проблем і дарує горизонт мрій і надій, дарує крила для героїчних подвигів, для тих гарних вчинків, якими буде пишатися наше Запоріжжя і Україна. Тому я буду постійно удосконалювати свої творчі здібності, щоб людство і світ стали багатшими духовно і морально, після чого, вірю, обов’язково з’являться в нашій державі злагода і добробут, мир і благополуччя. Я дуже вірю у прекрасне Відродження нашої України!
***
Тетяна Богданова
Добірка 2016 року
Присвячується рідній Неньці-Україні
ХТО НЕ МАЄ КОХАННЯ
Хто не має кохання,
Той не має нічого…
Це відлуння від раю –
Подарунок від Бога.
Як кохає дівчина,
Серцем палким хлопчину…
Так кохають всі діти
Свою Неню-Країну.
Зашарілася в хмарах,
Наша рідна домівка.
Не відкладна є справа –
Закликає сопілка.
Захищати країну –
Від братерського люду…
Спів ланів солов’їних,
Від’єднати від суму.
Не здобути нам миру –
Без утрат і без бою.
Без сльози, що без спину
Додає серцю болю.
Не буває нічого –
Від добра без любові.
Рідна земле від Бога,
В його щедрій долоні.
Він сильніш за людину,
Найдорожчий за скарби.
Україно єдина, –
Всі батьки, сестри, брати…
Загартуйся, народе,
Дай собі добру раду, –
Не шукай нагороди…
Пробачай біль і зраду.
Хто з мечем нападає –
Гине саме від зброї.
Хай нам сурми співають
На покращення долі.
«Рідний вільний народе», –
Збережи, Україну!
Зорі чисті, прозорі
І червону калину.
Ти тримайся за віру,
Не втрачай в серці Бога.
Знай, чекає за вірність,
Промениста дорога.
Той не має нічого –
У кого хата з краю…
Хто є зрадником Бога –
Покарання спіткає.
У душі є безсмертя –
За життя без покуси.
Боже, дай милосердя
І за розбрат спокуту.
***
Присвячується матерям, які чекають своїх синів з війни на Донбасі
СИНУ
Сіла птаха на калину,
Солов’їний ллється спів.
Сива мати кличе сина,
Тільки не почути слів.
Мила золота дитинка,
Сокіл рідний, білий світ…
Неня плаче у хатинці,
Гомоніють журавлі.
Був малим – не знала горя,
Бо не мав великих крил.
Моє сонце, моя доле,
Та чому не вщухне біль?
Я чекаю, дорогенький,
Як прожити без очей,
Що світились, як зореньки
Серед темряви ночей.
Долети, прошу я птаха,
Донеси мою любов.
Без вагань, без суму, страху…
Скрізь тумани і вогонь.
Я благаю на колінах –
Матір Божу у сльозах.
В молитви свої полину,
Щоб спинити смерть і жах.
«Чуєш, протримайся, синку», –
Не барися у боях…
Виплакала всю хустинку,
Не засну тепер ніяк.
Мати в полі як билинка…
Сторож вірний у воріт.
Бідолашна сиротинка,
Як спокута, біль і гріх.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підполковник служби цивільного захисту Віталій Тонієвич: “Якщо довго дивитися на вогонь і воду, то тебе звільнять з ДСНС”
Питайте диски і поезії Тетяни Богданової на фестивалях авторської пісні
Фото та відео – з власного архіву Тетяни Богданової
Бесіду провела Олена Гулая
