Українська історіографія трактувалася у межах загальномосковської до 1917 року. І творці української історіографії, починаючи від Миколи Костомарова, писали, що в нас немає держави.
Сергій Коваленко та Володимир Тетерук
Про це під час ефіру заявив незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко.
«Коли виникала українська історіографія, як наука, у 19 ст. український народ перебував у таких обставинах, що вважався бездержавним. Тобто народом без держави. І творці української історіографії, починаючи від Миколи Костомарова, писали, що в нас немає держави. Вони тоді не думали про Військо Запорізьке, як про українську державу. Саме тому літописці задавалися питанням, а ми що якісь неповноцінні? Тоді вони зайняли агресивну позицію — народництво. Коли рушієм історії є не держава, а народ. Таким чином вони почали нехтувати державою та підносити народ. Тобто, народ був, тому у нас немає бути комплексу меншовартості. Адже ми такі ж як і інші народи, існуємо, не зникли і тому продовжуємо робити історію. Такого ж погляду дотримувався Грушевський, яким був народником за своїми поглядами. Адже історію України- Руси, він виписував, як історію українського народу, а не як історію української державності», — каже С. Коваленко.
Він наголосив, що виживають ті народи, які мають свою державу.
«Тобто, якщо український народ існує протягом багатьох століть. Значить колись він сформувався. А для цього потрібна державна структура. Таким чином ми виходимо на українську державу, яка називалася Військо Запорозьке. А якщо про це не говорити, то це вже відступ від історичної правди. Адже до 1917 року історіографія трактувалася у межах загальномосковської. Зокрема, Костомаров писав про Виговського, Мазепа та Хмельницького, як про діячів московської держави. Оцінка їх діяльності виводилася з позиції царського центризму. І лише після того, як Грушевського запросили викладати у Львівському університеті на кафедрі української історії, встановили історичну правду. До цього російський історик Погодін у Львові встановив таку течу, як москвофільство. Ідеологія полягала в тому, що Галичина колись була частиною Русі тому вона має повернутися під москву. Всі міфи розбив Грушевський» — каже дослідник.
За його словами, коли М. Грушевський у 1917 році очолив УНР, то не ставив на державність.
«Грушевський знав народ. Однак він розумів, що народ кадрово ще не готовий, щоб мати свою державність. Адже не вистачало патріотичних, кваліфікованих кадрів. Більшість українців не вміли читати та писати. Тому Грушевський не знав, що робити. Він розумів, що нація має сформуватися та дозріти. Він бачив історію України, як процес, вірив в свій народ, який сформує свою державу, та виявився правий», — резюмує дослідник.
